На "Велодень" таки потрапила вперше за три роки. Звісно, вражень море. Їхала з Осокорків. Мушу сказати, що ближче до носа колоною здебільшого і не пахло. Одні кучкувалися в зграйки і ніяк не реагували на вимоги координаторів вишикуватися по троє в ряду, бо, видно, не пережили б розлуки, тож виходило...
то що, яке остаточне рішення: їдемо чи не їдемо? по-перше, періщить як скажене - і досі, по-друге, навіть якщо це припиниться, я вже через двісті метрів буду в багні по самі вуха, бо в мене колеса відкриті. ех... а так хотілося...
