НОВИНИ
26.12.2016

Закарпатський РАЙд 19-28.07.2015

ЗАКАРПАТСЬКИЙ РАЙд

Категорія 1 – велопохід по Україні (4 дні і більше)
липень 2015

У зв*язку із постійною зайнятістю якісь серйозні вилазки можу дозволити собі лише раз в рік. Тому готуватись до Закарпаття почав ще з кінця квітня. Маю кілька путівників, читав різні туристичні форуми і т.п. Об*єкти, котрі мені були цікаві, наносив на звичайну карту автошляхів. Коли це було зроблено, обміркував як краще прокласти маршрут, щоб захопити усі відмічені цікавинки, при цьому максимально раціонально використовувати час і не накручувати зайвих км.
Радує, що запланований маршрут виконано фактично на 100 %, за виключенням заїзду на термальні джерела в Косино (причини описані у звіті ), що в кілометражі максимум десь км 50. Під час планування подорожі мені було байдуже скільки це загалом буде км, бо досвіду крутити педалі у мене достатньо. Я визначив для себе цікаві мені об*єкти і знав, що на все у мене є 10 днів. Відповідно, уже будучи в дорозі та орієнтуючись реаліями проходження маршруту, на місці приймалось рішення чи можна собі дозволити бродити на об*єктах огляду годинами, чи лише робимо кілька кадрів і вкручуємо по максимуму. Загалом, маршрут виявився цілком прогнозованим і не було критичних моментів, коли ти реально розумієш, що не встигаєш виконати заплановане. Єдине, що невеличкі корективи одного разу внесла карпатська гроза (хто в темі, той розуміє, що це таке), коли довелося фактично половину дня ховатися від дощу. Але суттєво це аж ніяк не вплинуло на загальний процес. Тому, повторюсь, маршрут виконано на 99, 5 % в чудовому оглядовому темпі, без якихось надзусиль.
Детальніше по дням:
День 1: 107 км, підйомів: 1151 м, спусків: 1147 м;
День 2: 45 км, підйомів: 995 м, спусків: 817 м;
День 3: 95 км, підйомів: 583 м, спусків: 1055 м;
День 4: 54 км, підйомів: 410 м, спусків: 429 м;
День 5: 92 км, підйомів: 559 м, спусків: 638 м;
День 6: 110 км, підйомів: 385 м, спусків: 414 м;
День 7: 67 км, підйомів: 670 м, спусків: 577 м;
День 8: 107 км, підйомів: 1227 м, спусків: 1360 м;
День 9: 97 км, підйомів: 657 м, спусків: 677 м.

Всього: 780 км, підйомів: 6382 м, спусків: 6758 м.

Трек в кінці звіту, тому можете пройти цим же шляхом без проблем :yes
І ось він, довгоочікуваний момент...

День 1.

Неділя, 19 липня. Двоє друзів. Два спешика: рокхопер *12 та хардрок *13- го рр. Їхали потягом № 13 Київ-Ужгород, щоправда в різних вагонах, бо квитки купували за кілька днів до від’їзду. Мали вийти на станції Воловець приблизно о 8.45. Проте передчуття чудової мандрівки не давало спати уже давно. Від самого ранку сидів біля вікна, милувався краєвидами, що почались ще з Львівської області, десь після станції Стрий. Самий початок Карпат, мілководні гірські річки… Повітря після Києва теж вражало, весь час мандрівки просто не міг «надихатись». Не міг не звернути увагу на численні зарослі борщівника, подекуди зустрічались сміттєзвалища прямо за селом. Але загалом, краса Карпат зачаровувала. З набором висоти за вікном поступово почали з’являтися поодинокі намети, інколи невеличкими групами.
Наша станція. Зупинка потяга – 4 хв! У мене: вело в чохлі, багажник з сумкою, палатка та два каремата. Швидко вивантажились та почали складатися. Приємно було, що ми тут не одні велосипедисти: з інших вагонів теж виходили побратими. Одних, що були на кроскантрійниках, без багажу, лише з рюкзаками, зустрів якийсь місцевий на SCOTT, інша група – на справжніх двохпідвісах – 4 хлопці, поїхали самі. Пацанам – респект. У самого є мрія якось приїхати в Карпати на нормальному даунхільному байку.
Ми ж, як трактористи, поки склалися, прикрутили багаж, передяглись – пройшла майже година. Нарешті вирушили. Курс – на водоспад Шипіт. Виїхавши з зал. станції – одразу праворуч і по головній, нікуди не звертаючи, через села Подобовець та Гукливий на Пилипець.

По дорозі зустрічались храми кількасотлітньої давності, оглянули їх. В Пилипці храм ще був відкритий, зупинились, зайшли (по черзі) всередину. Ще тривала служба. Крім того, що храм старовинний, вразило ще те, що в ньому не було хору, як ми звикли, а співали всі присутні. Після професійних хорів спершу для вуха було незвично, навіть ледь не засміявся. Але постоявши кілька хвилин зрозумів, наскільки це краще… Люди дійсно прийшли помолитися; не стоять в храмі як в театрі, а беруть повноцінну участь у богослужінні. Це реально круто.
Проїхавши далі буквально кілька метрів натикаємось на перехрестя, нам праворуч і до водоспаду, згідно вказівника – 5 км; по велокомп*ютеру вийшло 7 км.
Прибули до Шипоту. Вхід платний (бо заповідник). Але це добре, принаймні на території прибрано. Два роки тому я був на Джурині – найвищому рівнинному водоспаді Європи – 16 м; у Шипота – 12 м, тому не думав побачити щось вражаюче, але помилився. На Шипоті сподобалось.

Я став прямо під падаючі струмені води – ооооооооооооо, це просто кайф, вода такої сили, що рівно важко стояти, так тебе накриває, що з нею реально потрібно боротись.

Короче, натішились, як діти, поїхали далі.
Від розвилки в селі до водоспаду брели майже годину, проте назад до дороги злетіли за кілька хвилин, чудовий спуск.
За с. Келичин досить цікаве джерело: я таке бачив вперше – прямо з-під землі вода б’є уже з бульками, тобто газована! Але відрізняється від відомої нафтусі – цю можна спокійно пити, не боятись за зуби, крім того вона не смердить; проста собі мінералка.
Взяли курс на Міжгір’я. В с. Сойми зробили бутербродний перекус, до нас підійшли місцеві, розговорились з ними про тутешні цікавинки, та й взагалі про життя в цих краях, про повені і зими. Фраза жінки про те, що як випадає сніг, вона сусіда до весни не бачить – порвала :ROFL:
Із Соймів поїхали на Торунський перевал (орієнтир – вказівник – Долина), згідно путівника там мали б бути залишки ДОТів і іншої всячини з часів 2-ї Св. Війни. По дорозі знайшли трохи суниці :good: На перевалі дещо розчарувались – так довго дерлись і фактично нічого цікавого. Було лише старе угорське кладовище,

красиві краєвиди

і все. Перепочили – і полетіли вниз – ооооо, ці спуски – це щось! :Yahoo!:
Проїхали Міжгір’я і за ним, на березі річечки розбили палатку. За день пройшли 107 км.

День 2.

Всю ніч до 11 ранку лив дощ. Поки зібрались, привели себе до ладу, чекали поки підсохне палатка, виїхали майже о 13.00 і фактично з перших км почався підйом на Міжгірський перевал. На вершині непогана «Домашня кухня» + захоплюючі краєвиди.

Потім – черговий спуск. По дорозі виявилось гарно облаштоване джерело; поки освіжались та набирали воду, знову почалась гроза. Перечекали майже годину. Далі по спуску до села Синевір, там на роздоріжжі ліворуч і через с. Синевірська Поляна до озера. По дорозі натрапили на Лінію Арпада – оборонні споруди німців-угорців часів 2-ї Св. Війни. Стали фоткати, читати – і знову дощ нас наздогнав. Ще майже годину сиділи. Цікава особливість Закарпаття – корови з дзвіночками, що ходять де завгодно і без пастухів: їдеш собі, на десятки км ні душі, ні населеного пункту, тут на тобі – йде королева серед дороги :duma:

В с. Синевірська Поляна колись був музей лісу і сплаву, проте його змила повінь. Зараз пробують щось подібне будувати у с. Колочава. Тому ми поїхали напряму через села до оз. Синевір. Вхід на територію за символічну плату. Озеро, відверто кажучи, розчарувало. Не таке воно вже й велике; плавати – заборонено; розбивати палатку – заборонено. Звісно ж, красиво, особливо коли сонце заходить і весь небосхил та ліси відображаються на поверхні води…

Але всеодно чекав чогось більшого. В Україні і без того чимало красивих водойм. Принаймні раз в житті таке варто побачити, однозначно, а от чи буде бажання сюди повернутись ще – не думаю. Але це суто мої особисті враження. Кожному своє.
Отже, поїхали далі. Через дощ і часті зупинки майже половина дня пропала. Проїхали за день лише 45 км. Палатку розбили біля річки поблизу с. Синевір.

День 3

З самого ранку світило сонце, тому день мав видатись чудовим. Поїли на краю села в колибі і погнали. Напрямок лежав до Колочави. Приємно, що фактично ще з Міжгірського перевалу дорога йшла на спад висоти.

Між іншим, чим Закарпаття дуже приємно вразило, це дороги! По Україні я вже чимало де бував і дороги просто вбиті, а подекуди відсутні. Натомість в Закарпатті, звісно ж не без виключень (особливо до озера Синевир), більшість доріг цілком нормальні. Проїжджаючи по селам звернув увагу на ще одну річ – майже в кожному 3-у чи 5-у дворі стоїть УРАЛ. Це просто якесь царство УРАЛів! Якщо на Прикарпатті (Сколівські бескиди) місцеві катають на «бобиках» і «нивах», то тут тільки хардкор – тільки УРАЛ #crazy_pilot
с. Колочава розтяглось аж на 40 км! Проте музеї та всілякі цікавинки розташовані досить компактно і близько один від одного. Найбільший музей – Старе село – чимось нагадав мені київське «Пирогово» та музей в Переяслав-Хмельницькому, тому довго тут не затримались.

Дійсно чимось новим було побачити вузькоколійку, котра курсувала у свій час по всьому Закарпаттю, а також 21-у Волгу на катках :dash2:

Якщо є час, можна відвідати на виїзді з села (в напрямку м. Хуст) бункери лінії Арпада, екскурсія по ним триває 4 години!

Для любителів екзотики можна зайти в будинок на краю села (там же), в котрому розводять папуг: їх тут більше 500 видів! Місцеві підкажуть Вам, куди йти.
Виїхавши з Колочави погнали на Тереблянське водосховище. Відрізок дороги тут просто жахливий, ще й набір висоти. Проте, коли вже почався спуск, почався і нормальний асфальт. Їхати – суцільне задоволення: кругом тебе гори, тиша, ні душі, повітря – просто неможливо ним надихатись таке приємне, м’яке і пахуче. На під’їзді до водосховища теж було красиво дивитись, як ліворуч край дороги за деревами проглядається блакить води.

На жаль фото всієї краси не передає. Це потрібно бачити. Доїхали до греблі. Вона на реконструкції. До греблі – краса неймовірна, після греблі – просто болото й смітник :molba:
Наступні цікавинки на маршруті – це типові для Карпат стародавні дерев’яні храми 17-18 ст. в селах Данилово, Олександівка та Сокирниця (трохи в стороні, в с. Колодне, такий же храм за виглядом, вони є досить однотипні, проте датується він 15 ст.).

В Данилово храм діючий, в Олександрівці – у ньому краєзнавчий музей, а в Сокирниці – коло нього збудували новий, кам’яний храм, а цей просто стоїть собі, як пережиток минулого…

В Сокирниці сталася халепа – абсолютно по безглуздій випадковості впав мій байк, погнув передній ротор. Далі довелось їхати повільніше, зі справними одними гальмами.
Далі їхали до Української Швейцарії – курортного селища Шаян. З Сокирниці виїхали на трасу, через Буштино, потім Вишково – і ми в Шаяні. Готелів тут на кожнім кроці (потрібно було зарядити фари, телефони), тому пристановище знайшли швидко. Зупинились в г. Благодать. За номер дали 550 грн. Нормальна кухня, душ, ві-фі, басейн.

Тут дуже сподобалось. Чудове місце для відпочинку закоханій парі або навіть з дітьми. Тиша і спокій. Як на мене, такий розмірений відпочинок після столиці – саме те!

Отже, за день пройшли 95 км.
Між іншим, розрекламований комплекс Силоамські купальні не вартий своїх космічних цін: готель як і всі інші, на території озеро – все! Тому не радив би там зупинятись. Але, повторюсь, це лиш моя особиста думка.

День 4.

З Шаяну через Велятин погнали прямісінько на Хуст. На в’їзді в місто є кафешка – якщо не помиляюсь «Фокус». Нікому не раджу туди заїжджати: замовлення чекали більше години, але це ще дрібниці. Кухня реально жахлива, друг ще нормально відбувся, а я два дні потім сидів на таблетках від шлунку.
Будучи в місті сподівались знайти хоч якусь веломайстерню. Спершу це здавалось нереальним. Друг навіть почав жартувати: «Тут швидше коня можна підкувати, ніж відремонтувати гідру на байку». Але на наше величезне здивування знайшли су перський магазинчик, зрозуміло, що з механіком. Стали на ремонт. Поставили новий ротор; замінив лопнувшу сьогодні спицю на задньому колесі. Друг, зважаючи на нижчі порівняно з Києвом ціни ще собі дещо прикупив, потім поїхали на замок. По дорозі оглянули реформатський костел, їх на Закарпатті чимало; цікаво, що в них на куполах замість хрестів зображають сонце або півня.

На замок підйом дуже крутий, я таких ще не бачив (доріг до замків). Половину шляху довелось вести байк в руках. Між іншим, цей підйом (а назад – спуск) слугує даунхільною трасою, тут проводять змагання. Нарешті добрели до замку, стали читати про нього… Для тих, хто був у Карпатах, зрозуміло, що таке карпатська гроза. Так от, замок ніхто так і не підкорив. Але якось під час грози блискавка влучила в порохову вежу. Вибух був такої сили, що зруйнував ці могутні стіни… Сьогодні ми спілкувались з місцевим, він розповідав, що тут нещодавно була гроза (це той день, коли ми на Синевір добирались і втратили пів дня через грозу) і в місті блискавка вбила жінку… Ось Вам і гроза в Карпатах. Далі в подорожі як тільки був натяк на дощ – ми одразу вимикали телефони :V:
Між іншим, будучи тут, скуштуйте оболонський квас! Як не дивно, в Києві я його ніде не бачив в продажу, а тут (і в деяких селах тутешніх) він на розлив. Ну дууууже смачний! :good:
З м. Хуст поїхали в долину нарцисів: знаю, що не сезон, але просто хотів побачити, щоб знати на майбутнє – де воно і що.

Звідти до центру українського лозоплетіння – с. Іза.

На виїзді з села можна скуштувати сири різних сортів.
Далі курс взяли на с. Довге. Здивувало, що в цих край вздовж дороги по обидві сторони всюди насаджені горіхи. Заночували коло річки за с. Липча. Пройшли 54 км.
День 5. Цікаво, що тут місцеві зовсім не заморочуються із назвами: річка так і зветься Ріка, вулиці в селах – Головна, Центральна, і т. п., а магазини – так взагалі: «Алкомаркет», «Файна пляшка» і ін. Так ось, зранку поплавали в Ріці та погнали далі. В Довгому в стінах колишнього палацу розташувався туберкульозний диспансер.

На території стара липа, яку охопити можуть лише 8 чоловік!
Далі через Іршаву на Виноградів. Замок, точніше руїни, особливо не вразили, такі мініатюрні.

Палац Пірені – одна з місцевих цікавинок – в хорошому стані, позаду – гарно доглянутий парк, от тільки в палаці розмістився районний відділ освіти!

Варті уваги і костели: по-перше, старовинні, по-друге вражають своїми розмірами як для такого містечка.
Далі поїхали до руїн замку в с. Королеве.

Повертались тією ж дорогою. На ніч стали на березі Тиси, не доїжджаючи Виноградова. Пройшли 92 км.

День 6.

Ранок починається не з кави. Водні процедури на Тисі, суперсмачний сніданок в кафешці в Виноградові і ми знову в дорозі. Курс на Берегове. Перед ним невеличкий ухил в сторону – в с. Квасове руїни замку.
В м. Берегове нічого такого не сподобалось. Палац, в котрому розмістився коледж, нічим особливим не вирізняється. Відомий місцевий курорт «Жайворонок» з мінеральними водами, якої і так край дороги в джерелах можна напитись, і з басейном, переповненим людьми. Ось і все. Щоправда, в цих прикордонних містах і селах часто назви вулиць і населених пунктів написані української і угорською мовами. На наше здивування – угорська тут має офіційний статус другої державної мови! Із спілкування з місцевими зрозуміло, що ситуація досить напружена: ті кажуть на нас, що українці – то не люди, українці в свою чергу кажуть, що мадяри – то не люди. Ось так і живуть. І ще – тут просто море циган, хоча це впринципі не дивно.
З Берегового хотіли їхати в термальні джерела на Косино, але місцеві дали кілька слушних порад. :empathy Їхати туди треба пізно восени або рано весною: коли прохолодно, менше людей, і ціни вдвічі дешевші, а зараз сезон, збір «бабла», купа народу + який сенс сидіти у бані гарячої води, коли й так на дворі +35-40!? Отже, ми погнали на Мукачеве, де й заночували в номері, вартість – 250 грн. Пройшли 110 км.

День 7.

В Мукачеве зависли на довго.

Бродили по центру, біля ратуші, по храмам, по кав’ярням, на сам кінець – замок паланок.

Вхід теж платний, за помірну ціну.
На виїзді з міста у мене лопнула ще одна спиця на задньому колесі.
Далі – Чинадійово, замок-палац, в котрому зараз музей, інколи проводять культурні вечори.

с. Синяк після всього побаченого просто не варте уваги.
Далі по трасі до с. Карпати, в котрому на базі стародавнього палацу зробили санаторій.

Палац у гарному стані, є що пофоткати, поряд красивий парк + джерело.
Далі – Свалява. Просте собі містечко, купа санаторіїв. Щось схоже на Трускавець, Моршин, Східницю.
Кілька км від Сваляви – санаторій «Квітка Полонини». Дуже красива територія.

Також тут є джерела мінеральної води, справжня Лужанська і Поляна Квасова, а не та, що в пляшках. Не знаю як, але уже з землі вона б’є газована (так само і в Шаяні, і в с. Келечин біля вдсп. Шипіт).
Наступні об*єкти – на перевалі. Потроху почухали до них. Стали на ніч біля с. Тур’я Поляна. Пройшли 67 км.

День 8.

Курс – водоспад Воєводина. Дорога до водоспаду дуже важка. Останні 2 км спішились. Між іншим, через те, що він знаходиться на річці Шипіт, місцеві його так і називають, хоча офіційна назва – Воєводина. Він, звісно ж, менший за Джурин і Шипіт, але теж чималенький. Куди більший, ніж вдсп. Кам’янка на Львівщині та серія вдсп. в Лумшорах.

Після Воєвидини потроху вибирались з хащів, поїхали на Лумшори. Дорога важкувата – набір висоти. Водоспади тут зовсім маленькі.

В чанах не плавали, зважаючи на спеку, але хотів теж побачити що до чого. Між іншим, шматок дороги тут теж просто жахливий. З Лумшорів полетіли вниз в напрямку м. Перечин, далі в сторону Ужгорода. Заночували в с. Кам’яниця на р. Уж. Пройшли 107 км.

День 9.

Наступний пункт – Невицький замок. Приємно, що підйом до нього – асфальтована дорога, доїхали без проблем. Руїни, що непогано збереглись.

Чудовий краєвид, шикарні місця для фотосесії. Прикро, що вхід безкоштовний, немає ніякої охорони/прибиральника. Біля підніжжя замку просто смітник :dash2:
Звідси поїхали по об’їзній в с. Середнє, до руїн замку тамплієрів. Замок був невеликим, проте товщина стін вражає. Подейкують, що звідси були підземні ходи аж до Ужгорода.

Після Середнього – наша кінцева зупинка – Ужгород.

По дорозі одразу натрапили на Децу у нотаря: як Криївка – неофіційна візитівка Львова, так Деца перетворилась на неофіційну візитівку Ужгорода.

Цікаво, кумедно, оригінально, проте мені здається, що інколи жарти на тему про те, як українці багато «бухають» просто вже перетворюються на суцільні нісенітниці та вульгарщину. Таке враження після відвідин Деци. Що дійсно сподобалось – це умовний цвинтар, особливо надгробок «Ми вже тут, а Вона ще працює»;

меню цікаве, особливо грибні страви («Гриби можна їсти всі. Щоправда деякі лише раз в житті.»), а пам’ятник визначним бобам – це дійсно щось :good: Тому відвідайте хоч разочок цю цікаву місцину.
Ужгород виявився невеличким містечком. Проїхались набережними (їх тут кілька),

центром, пішохідною вуличкою, оглянули храми, попрямували до замку.

Вхід теж за символічну плату. Чудова реконструкція. Вхід у винний погріб вільний, але дегустація платна. Проте ціна не велика. У будь-якому разі – воно того варте. Особлива атмосфера. Чудово підібрана музика, освітлення. Таке враження, ніби дійсно переносишся на кілька віків назад.

І вино врешті-решт досить смачне.

Приємно за українського виробника. Лишається лише перевірити, чи в пляшки наливають те саме, чи ні (виписав назви того, що сподобалось, хочу купити в Києві його в пляшках).
Після цього просто бродили містом, чекаючи потяг. На пішохідній вулиці зайшли в кафе української кухні – ціни дещо вище середніх, проте досить смачно готують.

Зустріли місцевого велотуриста. Він каже, що в основному катають за кордон (Польща, Австрія, Румунія) – до кордону звідси всього 4 км!
Пройшли за цей день 97 км.
Всього за весь маршрут – 780 км.
Загалом, вражень після поїздки – море! Майже всі позитивні. Приємно, що вело витримали без особливих поломок (не враховуючи людський фактор у поломці ротора): мій пройшов уже трохи більше 11 тисяч, а в друга байк новий і ще фактично не обкатаний – пройшов менше тисячі. Радісно, що ми теж чудово все витримали. Аби не кінець відпустки, то мандри ще можна було б продовжувати :yes Приємно, що запланований маршрут виконано на 100 %
Дуже радує, що в Україні така маса всього цікавого і красивого, в значенні природно-ландшафтного та культурно-історичного. Гордий тим, що я українець, що живу в такій мальовничій країні і маю можливість це все пізнавати, бачити, насолоджуватись. І прикро, що де б я не був в куточках нашої країни, майже всюди ситуація із засмітненням просто катастрофічна. Що з цим робити і як боротися – просто не знаю.

Тони пляшок, всяких пакетів з їжі, використані гандони та ще казна-що })
В будь-якому разі, райд по Закарпаттю – це ще одна чудова сторінка мого веложиття. Для себе намітив кілька місцин з цієї подорожі, куди неодмінно повернусь ще, якщо не сам, то принаймні з коханою та дітьми (коли вони будуть), бо такою красою, мені здається, варто ділитися. Більше того, кожна така поїздка тебе змінює, розширює горизонти твого мислення та світогляду, загартовує тіло і дух, у тому числі робить тебе кращим. Адже не може душа не відгукнутись на таку красу. Мені здається, що коли ти це все споглядаєш, воно пробуджує якусь внутрішню красу в кожній людині, хто цього доторкається. Можливо навіть і в тих свиней, що лишають після себе купу сміття, щось змінюється всередині. Тож, бажаю чудових мандрів усім! І пам’ятайте – кордони, рамки, обмеження – лише у нас в голові. Якщо буде бажання, коли приймете для себе чітке рішення, що ви хочете цих мандрів і подорожей – у вас з’являться і можливості до цього. От побачите!

Трек приблизний, оскільки в населених пунктах не промальовув конкретно кожен об*єкт огляду. Але усі населені пункти та цікаві точки є, тому орієнтуватись можна, якщо їхати по ньому.

Щодо бюджету поїздки: 650 грн на залізницю, 400 грн на готелі (нас було двоє, ми складались, тому загалом - 800 грн) і приблизно 75 грн щодня на харчування і квас, тобто загалом не так вже й багато :roll:

Джерело

Більше велоновин на нашому форумі

Каталог товаров

Impac
Formula
Pillar Racing Spoke
R.S.P.
Tranz-X

Фотогалерея

 
 

Прогноз погоди