НОВИНИ
22.12.2016

Грузія та Туреччина вересень 2015

Велосипедний похід 5 к.с. Грузією та Туреччиною

05-29 вересня 2015 року

Вступ

Фактичний маршрут було пройдено практично за запланованим варіантом і він охопив майже всю Грузію (Приказбеччя, Хевсуретія, Тушетія, Алазанська долина, Давід-Гареджо, Малий Кавказ), а також трохи зачепив Туреччину (Качкар). В цьому поході ми побачили гору Казбек (5034), перетинали Главний Кавказький хребет, побачили чарівну Чаухі з долиною озер Абуделаурі, аутентичні високогірні села-фортеці Шатілі та Муцо у Хевсуретії, а також Чонтіо та Дартло у Тушетії, хребет Циві з химерними пісчаниками, монастир Давід Гареджо з марсіанськими пейзажами навкруги, мальовничі озера Малого Кавказу – Алгеті, Цалкинське та Табацкурі, попили багато нарзанних вод та спробували мінеральне джерело у Боржомі. Туреччина не менше вразила красою гірських озер в районі перевалу Арсіян, порізаністю гірського рельєфу, дикою природою з ведмедями та іншою живністю :crazy:

Настільки швидкого набору групи та прокладання маршруту в мене ще жодного разу не було. Фактично маршрут було промальовано і зібрано до купи за 2 (!!) дні, на щастя Грузія, а також Качкар мені доволі добре знайомі по попереднім походам. Деякі кусочки треку було взято з пройдених іншими групами маршрутів, деякі ділянки промальовані по Google Earth (хр. Циві, початок малого Кавказу), а деякі ділянки було взято зі старих ідей (переважно Качкар, Туреччина). Отже, приблизно в термін 1-1,5 тижні було остаточно визначено зі складом групи, домовлено про відпустки, куплено авіаквитки, ну і потім вже промальовано маршрут та нашвидкоруч складено графік руху. Звичайно це доволі ризиковано і графік руху було складено не досить корректно, але для усунення можливих помилок було закладено досить багато днювань та запасних днів тому все пройшло гарно та без ускладнень.

Склад групи:
1) Сахно Андрій – керівник
2) Єренков Альберт – механік
3) Карчемський Станіслав – медик
4) Куконеску Руслан – зав.харчуванням

Нитка пройденого маршруту: м. Тбілісі – м. Мцхета – Жинвальське вдсх. – с. Ананурі – с. Чарталі – смт. Пасанаурі – р. Біла Арагві – с. Гудаурі – пер. Джварі (Крестовий) (а/м, 2395) – р. Терек – с. Ачхоті – м. Степанцмінда (рад.) – с. Джута – р. Вешатікаро – пер. Садзелісгеле (н/к, 3056) – плато Абуделаурі (рад.) – с. Рошка – р. Хевсуретська Арагві – с. Хахматі – пер. Датвіс-Джварісгеле (а/м, 2676) – р. Аргун – с. Кістані – с. Шатілі – р. Андакі – с. Муцо – с. Хонісчала – хр. Хідотані – пер. Ацунта Півн. (1А, 3530) – р. Квахідіс-Цкалі – с. Чонтіо – р. Пірікітільська Арагві – с. Дартло – Алазанський хр. – с. Омало – р. Хісос Алазані – пер. Абано (а/м, 2875) – р. Сторі – с. Пшавелі – с. Напареулі – р. Алазані – м. Телаві – хр. Циві (1991) – м. Сагареджо – оз.Калатадзе – хр. Натахтарі – с. Удабно –Давід-Гареджо – м. Руставі – р. Кура – оз. Кумісі – с. Кода – с. Асуреті – вдсх. Алгеті – с. Імера – смт. Цалка – вдсх. Цалкинське – с. Джинісі – пер. 2100 (а/м) – оз. Табацкурі – пер. Цхрацкаро (а/м, 2454) – смт. Бакуріані – м. Боржомі – р. Кура – с. Ацкурі – м. Ахалцихе – м. Вале – м. Posof – c. Aşıkzulali – пер. Arsiyan (н/к, 2588) – оз. Balik – оз. Şavşat Karagöl – м. Şavşat – c. Ziyaret – г. Kilise – c. Çakıllar – c. Alabalik – Lekoban Yaylasi – пер. Indaczvinda (а/м, 2505) – c. Efeler – с. Camili – пер. Macahel (а/м, 1813) – с. Aralik – р. Çoruh – с. Karşıköy – с. Çavuşlu – с. Güreşen – м. Borçka – пер. Cankurtaran (а/м, 690) – м. Hopa – с. Kemalpaşa – с. Сарпі – м. Батумі (з.ст. Махінджаурі)

Деякі характеристики активної частини походу:
- дати походу: 05-29 вересня 2015 року;
- дати активної частини походу: 06-27 вересня 2015 року;
- кілометраж активної частини маршруту: 1259,19 км;
- кіл-ть днів: 22 дні;
- асфальт та бетонка: 709,36 км (56,3%);
- грунтові дороги з різноманітним покриттям: 549,83 км (43,7%) в т.ч. пішохідні тропи 55,53 км;
- набір висоти: 27 151 м.
- десять перевалів висотою понад 2000 м, з них два перевали висотою понад 3000 м
- максимальна висота ночівлі 2955 м

День 1. 06.09.2015.

Кілометраж: 54,13 км
Грунтових доріг: 0,53 км
Набір висоти: 653 м
Час у русі: 3 год. 12 хв.
Середня швидкість: 16,92 км/год

Десь в районі опівночі ми приземлились в аеропорту Копітнарі (Кутаїсі), де одразу на грузинській прикордонній службі кожному була подарована маленька бутилочка смачного грузинського вина Сапераві. Швидко зібравши велосипеди в будівлі аеропорту, попрямували у напрямку Кутаїсі, де о 04-50 ранку відправлялась електричка до Тбілісі. Нічною трасою рухалось добре – легка прохолода, практично не було машин, десь за пару годин і ми вже були поблизу вокзалу. Трохи пошукавши, знайшли відчинений магазин та закупились продуктами у дорогу. Ранішня електричка була доволі вільною, але як виявилося ненадовно – до Тбілісі ми вже доїзжали в битком набитій електричці, з якої ледве змогли вийти на потрібній проміжній зупинці.

Огляду Тбілісі варто приділити кілька днів, але учасники походу в ньому вже бували, а деякі й по кілька разів. Тому ми швидко міняємо валюту на місцеву (курс 1 дол. 2,45 ларі), купляємо необхідні продукти харчування, бензин до пальників та розпочинаємо нашу тритижневу подорож.

Перші підйоми в районі Мцхети даються важно: висока вологість повітря в купі зі спекою сильно виснажують. Трафік на дорозі напружений й швидкісний, але ми намагаємось не перевищувати швидкісний режим – 110 км/год. На щастя за Мцхетою траса Тбілісі-Батумі пішла ліворуч забравши головний потік автівок і це дуже радує. Дорога до Крестового перевалу не дуже навантажена, лише десь в районі Жинвалі об’їхали цілу колону фур, що прямують до Росії через Крестовий перевал. Мабуть вони там зупиняються на ночівлю перед проходженням перевалу. Якраз в цьому місці зустріли і корейця, которий досить тривалий час подорожував по країнам Азії. На ночівлю стали доволі рано на симпотичній галявині в районі Жинвальського водосховища, оскільки важка ніч нагадувала про себе і потрібно було гарно відпочити перед походом. Поки йшло приготування вечері, швидко з’їздив пофотографувати Жинвальське водосховище на закаті. Перший похідний день відзначили бутилочками вина Сапераві та полягали відпочивати.

День 2. 07.09.2015

Кілометраж: 90,81 км
Грунтових доріг: 2,46 км
Набір висоти: 1844 м
Час у русі: 6 год 39 хв.
Середня швидкість: 13,66 км/год

Прокинувшись вранці, швидко приготувавши та з’ївши смачний сніданок з домашнею тушнею, рушили далі по військово-грузинській дорозі до Крестового перевалу. В кінці водосховища трохи подивились фортецю Ананурі. За Пасанаурі заїхали до нарзанного джерела, втамувавши спрагу природньогазованою мінеральною водою, а деякі навіть охолодили нею голову. В районі Гудаурі погода стала трохи погіршуватись, навіть зривався невеличкий дощик, але це навіть добре – не так жарко було їхати. З кожним витком серпантину відкривалися шикарні панорами на Кавказькі вершини. На перевалі трохи відпочили та пообідали і згодом почали швидкісний спуск до Казбегі, в черговий раз зустрілись з корейцем та великою кількістю припаркованих фур. Зупинились на ночівлю в долині річки Сноцкалі з видом на Казбек та з’їздили до Степанцмінди по деякі продукти харчування.

День 3. 08.09.2015

Кілометраж: 27,21 км
Грунтових доріг: 17,99 км
Пішохідних стежок: 8,12 км
Набір висоти: 1345 м
Час у русі: 4 год 33 хв.
Середня швидкість: 5,98 км/год

Збиратись почали з ранковими променями сонця, від яких Казбек аж палав. Асфальтна дорога завершилась в селі Сно і группа далі рушила кам’янистою грунтівкою по ущелині річки Сноцкалі. Озираючись можна було спостерігати Казбек в різних ракурсах, який становився все далі й далі, а ущелина навпаки становилась ще гарнішою. Різко починається стрімкий короткий підйом, десь в ущелині якого чутно гуркіт річки. Одразу після нього ущелина розширюється у висячу долину з селом Джута, в якому вже доводилось бувати в пішохідному поході 2007 року. Нахлинують спогади про проходження перевалу Садзелісгеле, їдемо наперегонки з кінською группою яка помилково виводить нас на стежинку і уходить в гори до перевалу Чаухі (1А). Побачивши нас грузинські прикордонники починають махати руками, щоб ми спускались вниз до них. Швидко оформили перепустку у прикордонну зону та заодно пообідали, щоб не витрачати час пізніше.

Після обіду рушили далі стежиною і перейшовши вбрід струмки Джута та Вешатікаро, почали основний підйом до перевалу Садзелісгеле. Підйом нескладний, серпантинною стежкою, але трішки вимотуючий на початку походу. Десь внизу в долині р. Вешатікаро спокійно пасуться корови, а ми як ішаки швидко піднімаємось, щоб наздогнати час, втрачений на оформлення перепустки, та встигнути спуститись до нормальних місць ночівлі.

На перевалі робимо кілька знімків та рушаємо вниз. Стежка спуску нескладна, але дещо неприємна – постійно посковзуємся на гравійці устеленій щебнем.Дійти до долини Абуделаурі по світлому вже не встигаємо, тому набираємо воду в одному зі струмків і обираємо місце ночівлі на висячій галявині з видом на пройдений перевал та долину Абуделаурі.

День 4. 09.10.2015

Кілометраж: 21,47 км
Грунтових доріг: 15,63 км
Пішохідних стежок: 5,84 км
Набір висоти: 595 м
Час у русі: 3 год. 19 хв.
Середня швидкість руху: 6,47 км/год

Світанок був казковим – далекі хребти підсвічувались ранішнім сонечком, різнобарвні хмари, десь внизу темніють ущелини, а над нами червоніє перевал Садзелісгеле та Мтіулетський хребет. Рухатись вниз становиться суттєво простіше, проте через швидкість та трясучку по каменях не витримує навантаження багажник Стаса.

В долині Абуделаурі робимо зупинку й поки частина групи проводить ремонт, робимо невеличку пішохідну радіалку до озер Абуделаурі та масиву Чаухі. Перебираємось через два броди та виходимо на пішохідну стежку, що веде до озер. Долина Абуделаурі зачаровує своїми квітами, гострими піками масиву Чаухі, різнобарвними гірськими озерами. Біля зеленого озера зустрічаємось з кінською групою з провідником-литовцем, розмовляємо про життя, кінські та гірські походи, поки їх коні насолоджуються смачною високогірною альпійською травою.

Не дивлячись на швидкий темп руху, на радіалку уходить близько трьох годин через купу часу, витраченого на фотографування. Тому трохи спустившись до села Рошка, зупиняємось на обід. Після обіду по кам’янистій дорозі спускаємось в ущелину річки Хевсуретська Арагві та починаємо рух до підніжжя наступного перевалу, підйом доволі крутий, на найнері місцями їхати доволі тяжко навіть з касетою 12-36. По дорозі не забуваємо розпитувати місцевих жителів про наявність мінеральної води схожої на нарзан, пару джерел таки вдалося знайти та спробувати воду.

За селом Хахматі зупинились на ночівлю на пасовищі зі стадом корів та були шоковані як троє молодих справжніх кавказських бичків прийнялись ганятись за кавказьською овчаркою після короткої спроби її полаяти. Бички ганяли майже галопом за кавказською овчаркою з одного боку в інший бік пасовища, а стадо корів ходило за ними в якості групи підтримки чи глядачів. Лише коли бідна кавказська овчарка вирішила, що краще відбігти якнайдалі звідси, бички заспокоїлись.

День 5. 10.09.2015

Кілометраж: 51,94 км
Грунтових доріг: 51,94 км
Набір висоти: 1248 м
Час у русі: 5 год. 12 хв.
Середня швидкість: 9,99 км/год.

Вночі пройшла злива з блискавками, але до ранку майже все висохло. Лише сильна захмареність та прохолодність повітря вказували на погану погоду. Дорога на перевал Датвіс-Дварісгеле постійно в’ється об’їзджаючи чисельні бокові відроги головного хребту, складаючи гарні панорами. Лише з початком головного підйому на перевал починаються справжні гірські серпантини. На перевал їхали практично без зупинок, як і в усі інші дні. У цьому поході ми робили привали скоріше не для відпочинку, а для вирішення якихось питань: набрати води з джерела, пофотографувати, заклеїти камеру, відвідати магазин, тощо. Насамперед цьому сприяла компактна і добре підготовлена група, а також напруженість графіку руху та короткий світловий день.

Десь за дві з гаком години ми опинились на перевалі, майже одночасно й сонечко появилось із-за хмар. Трохи пофотографувавши, рушили вниз до Хевсуретії зі столицею Шатілі, які останнім часом стали меккою туризму. На спуску зустріли росіянина, котрий спеціально їздив до Шатілі на велосипеді та повертався назад. Щось порозповідав нашим учасникам, що наш маршрут заскладний, там страшні броди і таке інше, поки я фотографував на перевалі. Останнім часом я на такі роповіді майже не звертаю уваги, тому практично одразу повів групу далі.

Ущелина річки Аргун, та й сама Хевсуретія дуже мальовничі, тому через фототехнічні проблеми доводиться їхати дуже повільно. На вершинах бокових відрогів хребтів місцями розташовані фортеці. Фактично кожне село Хевсуретії було фортецею. Дорога до Шатілі місцями йде по вузькій ущелині, а місцями по вузькій протяжній долині. Стародавня частина Шатілі – це цілий комплекс будинків-фортець, побудованих впритул одне до одного, що доволі незвичайно вирізняється від інших стародавніх сел, розташованих на території Грузії.

В Шатілі робимо обід та паралельно докупаємо невистачаючі продукти, але нажаль обіцяний прикордонниками магазин вже закрито на зиму, тому розжитись продуктами вдається лише у місцевих жителів, которі ще не виїхали на зиму вниз до центральної Грузії.

Пообідавши спускаємось до кордону з Чечнею та повертаємо майже в протилежному напрямку до сел Муцо та Хонісчала. На диво село Муцо, «місто мертвих», виявляється напрочуд живим – внизу проживає доволі багато людей, докупаємо в них лаваші та рушаємо до села Хонісчала, звідки почнеться підйом на другий складний пешохідний перевал. Одразу після села Муцо зупиняємось на прикордонному пості та показуємо перепустку до прикордонної зони, але й при вже оформлених документах все одно довелось чекати десь півгодини з гаком, поки прикордонники виконали всю процедуру.

Дорога до села Хонісчала (фактично хутір з пару будиночками) виявилась місцями знесеною селем та камнепадом. Місцями доводиться робити нескладні переправи (десь 5 шт), але з глибиною майже по проміжність. Зупиняємось на ночівлю на гарній галявині в ущелині. Трохи згодом спускається турист з Чехії та підходить розпитувати нас про те, чи є далі готелі, кемпінги, а то в ньго з друзями майже закінчились продукти. Ми його відмовляємо йти далі, оскільки в сутінках, а скоріше вночі ці броди проходити буде суттєво неприємніше, тим паче його друзі ще не спустились з перевалу. Лише десь хвилин через двадцять вони показались на стежці, вже підсвічуючи дорогу ліхтариками. На щастя для них, по ущелині вниз якраз йшов якийсь караван з гір і вони домовились піти з ними.

Ще пізніше, спустилась група ізраїльтян (близько 8 чол) та зупинилась поряд з нами на ночівлю. Вони вже збирались набирати воду з брудної ріки, довелось підбігти та вказати їм куди можна піти та набрати чистої води.

День 6. 11.09.2015

Кілометраж: 9,09 км
Пішохідних стежок: 9,09 км
Набір висоти: 1198 м
Час у русі: 2 год. 46 хв.
Середня швидкість: 3,29 км/год

Зранку спробували добавити у грузинський чай щойно зірваний барбарис. Смак нам дуже сподобався. Вирішуємо нарвати побільше барбарису, щоб кожного разу добавляти його у чай.

Одразу з місця ночівлі рухаємось крутою серпантинною стежкою, що піднімається на хребет Хідотані. За пару годин виходимо на лисий хребет та набираємо воду у струмку. Нашому оку відчиняються яскраві панорами вершин та хребтів Кавказа. Стежка трохи виположується та йде далі в напрямку перевалу Ацунта.

Перед вершиною 2958 стежка обходить траверсом хребет Хідотані та спускається у висячу долину р. Харокі-Цкалі, що знаходиться у цирку перевалу Ацунта. Траверс доволі протяжний, близько 2,5 кілометрів. Стежка місцями йде то різко в гору, то вниз. Часто зустрічаємо туристів з різних країн – Європи, Ізраїлю, навіть дівчина-одиначка з Японії. Траверсна стежка дуже красива, але через лінь роблю фотознімки на звичайний фотик.

На гори насуваються чисельні хмари, тому на перевал сьогодні вирішуємо не йти та влаштовуємо напівднівку. У висячій долині ціле наметове містечко, але ми вирішуємо становитись окремо – поближче до струмку та перевалу. Практично одразу, як встановили намет, розпочалася страшенна злива з градом. Десь за півгоди все минуло та виглянуло сонечко, що дало можливість трохи пофотографувати.

День 7. 12.09.2015

Кілометраж: 18,25 км
Пішохідних стежок: 18,25 км
Набір висоти: 850 м
Час у русі: 4 год. 39 хв.
Середня швидкість: 3,92 км/год.

До ранку хмарність так і не пройшла, але погода поступово трохи покращувалась. Через перевал ліниво переповзали хмари, іноді повністю затягуючи його. Трохи переждавши вирішуємо його швидко штурмувати та спуститись вниз. Підйом нескладний, але місцями крутоватий. Десь на середині підйому починають обганяти пішохідні туристи з Чехії, що стояли вночі трохи нижче нас.

А на перевалі Ацунта майже як на Крещатику, хтось в Хевсуретію, хтось в Тушетію: коротче кажучи – коні-люди-вели-рюкзаки-баули… Трохи відпочивши, рушаємо вниз в долину річки Квахідіс-Цкалі, тим паче погода потроху таки знову починає портитись. Вниз йдеться легко, місцями навіть їдеться. На одному з привалів спілкуємось про життя з пастухом, розповідаємо про наш поход, цікавимось як вони живуть взимку: більшість з них спускаються з гір в центральну Грузію, а тут проживають лише влітку. На зиму стада зганяючи до Омало.

Проходимо пару нескладних бродів, але сподіванням швидко доїхати чи хоча б дойти до місця ночівлі виконатись не судилося. Далі слідують чотири протяжні траверси (сумарна протяжність 7,78 км). Деколи зривається осінній дощик, тому дзеркалку доводиться спрятати подалі. Подекуди доводиться підніматись на висоту 50-100 метрів над рівнем ріки, а потім знову спускатись, що трохи вимотує. Зупиняюсь на ночівлю в мальовничому місці над рікою.

День 8. 13.09.2015

Кілометраж: 50,13 км
Грунтових доріг: 40,67 км
Пішохідних стежок: 9,46 км
Набір висоти: 1062 м
Час у русі: 5 год. 43 хв.
Середня швидкість: 8,77 км/год.

Хоча над пройденим перевалом було практично без хмар, але зі сходу насувалися сильні хмари і промені сонця лише інколи освітлювали місце ночівлі. Поки готували сніданок з нами поспілкувався вівчар та погнав свою отару у каньйон річки. Трохи згодом до нас підійшов інший пастух та трохи порозповідав про життя в Грузії, взагалі він працює вчителем, але через малу зарплатню доводиться підробляти випасаючи худобу.

Пару кілометрів з місця ночівлі прокатились на велах, але стежинка стала знову більш складна, подекуди місцями доводиться йти пішки, а місцями обережно їхати. Так пройшли руїни селища Дартло з залишками кам’яних будинків та веж. Цікаво, що всредині будинку зовнішніх звуків майже не чутно.

Першим дійсно населеним селищем є Гіреві і звичайно лише влітку. Тільки почали спускатись до нього, нам стали махати руками прикордонники, щоб ми підійшли до них. Швидко показали їм всі документи та розпитали про подальшу дорогу. Виявилось, що за селом треба ще близько кілометра пройти по стежинці і лише там почнеться нормальна дорога. А дорога що йде від села долає два броди і вони доволі глибокі (наче понад 1 м), нам не рекомендували їх проходити. Взагалі в селі близько чверті будиночків здають в аренду для туристів. Попитавши де можна купити хліба та сиру, вирішуємо зупинитись на другий сніданок у гестхаусі «Тебуло» та й заодно підзарядити фототехніку.

Нарешті виїхавши на звичайну кам’янисту дорогу швидко полетіли вниз за течією Пірікательської Алазані до селища Дартло спостерігаючи гарні краєвиди. Селище Дартло теж доволі симпатичне та велике з кам’яними вежами, зі зруйнованою стародавньою церквою. Одразу за селищем дорога різко забирається вгору на Алазанський хребет та спускається до селища Омало. На дорозі збираємо чергову порцію барбарису для чаю.

Омало можна назвати перлиною Тушетії. Село розташоване на височині, посеред багатьох невисоких вершинок, хребтів з чудовою панорамою на них. Але потроху починає сутініти і надовго зупинитись не вдається, тому швидко рухаємось на спуск до ущелини річки Хісос-Алазані. Перед в’їздом в ущелину набираємо воду в джерелі та знаходимо чудове місце біля дороги.

День 9. 14.09.2015

Кілометраж: 80,76 км
Грунтових доріг: 54,86 км
Набір висоти: 1340 м
Час у русі: 6 год. 50 хв.
Середня швидкість: 11,82 км/год.

Вночі спали доволі затишно, не дивлячись на те, що стали в десяти метрах від єдиної дороги, що веде до Тушетії. Машини по ній вночі практично не їздять, навіть вдень дорога не надто навантажена. Прокинулись доволі рано, коли ущелина ще була щільно затягнена хмарами. Лише через деякий час почало проглядати сонечко. Але все одно їхати було доволі прохолодно, повітря було дуже вологе та й вже відчувалось наближення зими. Доводилось то знімати, то знову надягати одежу. В ущелині навіть зараз ще лежав один сніжник. Перевал в цілому нескладний, але багато де невистачало передач на найнері, навантаження на колені було надвисоке, тому доводилось йти пішки (не дивлячись на кассету з набіром зірок 12-36). Останні кілометрів сім підйому являють собою серпантин, котрий чудово видно з перевалу.

Оскільки перевал потроху починає затягувати хмарами, вирішуємо пошвидше спускатись з нього та пообідати біля мінерального джерела, що позначене на мапі. Але виявилось, що мінеральне джерело сірководневе і там облаштовані купальні. Тож ми набрали звичайної джерельної води та пообідали.

Спуск з перевалу доволі протяжний, з великим скиданням висоти (приблизно 2700 метрів), місцями по сильно кам’янистій дорозі, доводиться їхати сильно гальмуючи. Мабуть біля п’яти разів доводилось зупинятися для охолодження гальм. Лише в селі Лечурі починається асфальт. В селах Пшавелі та Напареулі заїзджаємо до магазинів, робимо закупівлю харчів перед днюванням та в місцевих жителів купляємо домашнього вина (десь по 2 ларі за літр). І під чудовий захід сонця зупиняємось на ночівлю на березі річки Алазані.

День 10. 15.09.2015

Кілометраж: 26,24 км
Грунтових доріг: 1,57 км
Набір висоти: 587 м
Час у русі: 2 год. 15 хв.
Середня швидкість: 11,66 км/год.

Ніч провів на свіжому повітрі, під зоряним небом. Світанок був чудовим, небо потроху міняло кольори, невеличкі хмари все більше червоніли від сонця. Трохи пофотографувавши, ліг далі досинати. Сьогодні ми нікуди не спішили, тому остаточно прокинулись лише о восьмій годині. Поснідавши, почали займатися своїми справами: проводити ТО велосипедів, прати одежу та ін. Але щоб цілий день не сидіти на одному місці, вирішили трохи скоротити шлях на завтра та заодно відвідати якусь кафешку в Телаві.

Виїхали з місця ночівлі десь близько другої години. Трохи оглянули історичну частину Телаві з фортецею та 900-річним платаном. Заїхали до супермаркету та докупили необхідних продуктів харчування. І одразу біля ринку знайшли гарну кафешку, де посмакували хінкалями та хачапурі. Власниця кафе дуже привітна та добре розмовляє на російській мові, хоча практично весь персонал взагалі її не знає. Вона порозповідала як працювала в Хабаровську в кафе, а потім повернулась додому та вирішила заснувати власний бізнес.

Так за розмовами та й іншими справами пролетів майже весь день. Швидко зібравшись поїхали за Телаві шукати місце ночівлі. Траса на Тбілісі почала підніматись вгору на перевал, тому щоб не ризикувати, на першій же грутовій дорозі поїхали вниз до річки, але одразу знайшли доволі приємне місце у лісі і зупинились на ньому.

День 11. 16.09.2015

Кілометраж: 54,04 км
Грунтових доріг: 43,17 км
Набір висоти: 1538 м
Час у русі: 6 год. 27 хв.
Середня швидкість: 8,38 км/год.

Виїхавши з місця попередньої ночівлі, трохи вище на трасі побачили більш гарні місця для ночівлі. За Шуамтинським монастерем повертаємо на кам’янисту дорогу, що піднімається на хребет Циві. Перші два кілометри її йдуть круто вгору та встелені крупним камнем зі щебнем, по якому доводиться йти пішки. На початку підйому розташований приємний старовинний мисливський будиночок з парком у заброшеному стані, там же є джерело. Дорога стає більш пологішою та серпантином піднімається на хребет. Рухаємось по ній у приємному тенистому лісі, часом блукаючи в пошуках ожини, яка була великих розмірів та й дуже стигла.

З хребта відкриваються чудові панорами на Алазанську долину та інші хребти. В цілому дорога гарна, але зустрічаються крупнокам’янисті ділянки, тряска на яких трохи дістає. Хребет незвичний своїми пологими балочками та порізаністю рельєфу бокових відрогів через пісковики.

Ледве не пропустивши потрібну дорогу через непомітність повороту, починаємо затяжний спуск до Сагареджо. Спуск виявилися доволі кам’янистим, тому швидко спуститись не вийшло. У Сагареджо виявилось доволі складно знайти працюючу колонку з водою, мабуть через аномальну засуху в цьому районі. Навіть ожина, що росте обабіч дороги виявилась дуже сухою й несмачною. На ночівлю становимось у саду з шовковицею.

День 12. 17.09.2015

Кілометраж: 101,36 км
Грунтових доріг: 31,3 км
Набір висоти: 1147 м
Час у русі: 6 год. 23 хв.
Середня швидкість: 15,88 км/год.

Зранку трохи проглянуло сонечко та й пройшов невеличкий дощик, але на щастя погода все-таки не стала остаточно псуватись. Їхалось по асфальтованій дорозі доволі легко й швидко. Всюди виднілись нескінченні лисі пагорби з пожовтівшою травою, разом з солоними озерами з неприродньо червоним кольором води малювали якісь майже марсіанські краєвиди. Лише перед самим монастирем Давід-Гареджо асфальтована дорога скінчилась.

Монастир Давід-Гареджо дуже добре відреставрований, являє собою фортифіковану споруду з вежами, келіями-печерами. В цілому, доволі привабливе для туристів місце, до нього приїзджає багато іноземців. На диво, вхід виявився безкоштовним.

Від монастиря до Руставі прямої асфальтованої дороги немає, рухаємось однією з грунтових доріжок крізь холми, дорога швидко спускається повз військові містечка та виїзджаємо на частково асфальтовану дорогу поблизу селища Мзіанеті. Місто Руставі вразило величезною, майже мертвою та зруйнованою промзоною, котрою довелось їхати близько десяти кілометрів. Лише в центрі місто виглядає більш-менш пристойно. Біля металургійного комбінату шикарний сквер. В центрі вразили фігурки оркестру. Закупивши в супермаркеті необхідні продукти харчування, вирушаємо до місця ночівлі на озері Кумісі. На під’їзді до озера в селах теж з водою не дуже добре, лише з третьої спроби вдається набрати води на ночівлю.

День 13. 18.09.2015

Кілометраж: 94,88 км
Грунтових доріг: 20,22 км
Пішохідних стежок: 0,71 км
Набір висоти: 1961 м
Час у русі: 7 год. 15 хв.
Середня швидкість: 13,09 км/год.

За ніч небо повністю затягнуло хмарами, навіть вершин невисоких хребтів не було видно. В повітрі стояла майже повна тиша, лише зрідка її порушували нечасті потяги, що прямували між Тбілісі та Марнеулі. Місце ночівлі було хоч й гарним, але доволі забрудненим: місцеві рибалки мабуть не дуже заморочуються чистотою природи.

Дорога вздовж озера йде по майже заброшеним дачам, деякі будинки чи недобудовані, чи розібрані, чи розбомблені. Враження складались неприємні, тим паче й навкруги було все затягнуто мрякою. Лише піднявшись до наступного селища Кода, більш охайного, поганий настрій від побаченого став проходити. Близько кілометра проїхали по трасі Тбілісі-Єреван та зраділи, що їхати по ній майже не довелось, оскільки вона була дуже перевантажена, і повернули на трасу, що веде в напрямку Цалки й далі на Батумі.

По гарній трасі швидко доїхали до водосховища Алгеті, де звернули на кам’янисту дорогу вздовж озера. Гарна дорога йшла всього пару кілометрів й ми уперлись у тупик, де нарвали чергову порцію кизилу на чай. Невеличкі пошуки виявили стару занедбану дорогу, по якій близько кілометра довелось пройти пішки. Скоріш за все дорогу змила повінь та нею перестали користуватись. Вже за водосховищем знайшли ще один наслідок повіні – вщент знесений міст через який йшли дороги до сел Гадаркхи та Ксовреті. Від цього мосту піднялись по кам’янистій дорозі та знову виїзджаємо на трасу. Вздовж річки Алгеті рухаємось з невеличкими підйомами та спусками, а вже після розвилки Цалка-Манглісі, почався головний підйом на перевал. Джерела води на трасі зустрічаються доволі рідко, лише на середині підйому на перевал вдалось набрати воду. Спуску з перевалу практично немає, але траса йде з невеличким ухилом донизу, тому доволі швидко долетіли до Цалки, де докупили трохи продуктів, набрали води та зупинились на ночівлю на Цалкинському водосховищі, одразу за населеним пунктом.

День 14. 19.09.2015

Кілометраж: 78,89 км
Грунтових доріг: 63,18 км
Набір висоти: 1218 м
Час у русі: 7 год. 01 хв.
Середня швидкість: 11,24 км/год.

Ранок був трохи похмурий, всі гори були затягнені хмарами, лише над водосховищем було ясне небо. Трохи проїхавши по трасі звернули на гравійно-щебневу дорогу на Даракой-Джінісі-Кущи-Бурнашеті. Дорога місцями була дуже роздовблена та крупнокам’яниста, села в занедбаному стані, ця частина Грузії виявилась не дуже охайною. Цікавим об’єктом був стародавній арковий кам’яний міст у селищі Кущі. Біля селища Оліанги побудували якийсь новий кар’єр та на цій невеличкій ділянці треку постійно носяться вантажні авто, на щастя наша дорога звертає в інший бік.

Від селища Бурнашеті до перевалу 2100 рухаємось з невеликим підйомом, але на багатьох ділянках дорога крупнокам’яниста, тому рухатись доволі складно – місцями йдемо пішки, щоб не виснажуватись. Фактично ця місцина являє собою вулканічне плато. З перевалу веде гравійна дорога, коли ми спускались, стадо віслюків намагалось нас перегнати галопом.

Озеро Табацкурі доволі гарне, місцями висаджені невеличкі посадки сосен, в яких приємно зупинись на ночівлю, але гарних місць для купання ми не зустріли. Проїхавши вздовж нього, починаємо підйом на перевал Цхрацкаро. На підйомі нас зупинила подружня пара на позашляховику, щоб запитати дорогу до Бакуріані, як виявилось вони з Німеччини, а машину арендували. Взагалі європейці доволі часто зустрічаються в Грузії на арендованих автомобілях.

На перевалі довелось зупинись для перевірки документів, що для центральної частини Грузії доволі незвично, адже до найближчих кордонів доволі далеко. Перевал Цхрацкаро дуже мальовничий з декількома витками серпантину, якими дорога повільно спускається до Бакуріані. В гарну погоду з нього видно далекі сніжні вершини хребтів Сванетії. В Бакуріані поласували черговою хачапурі та поїхали вниз шукати місце ночівлі, яке практично одразу знайшлось на галявині обабіч дороги.

День 15. 20.09.2015

Кілометраж: 87,84 км
Грунтових доріг: 4,48 км
Пішохідних стежок: 0,64 км
Набір висоти: 828 м
Час у русі: 5 год. 29 хв.
Середня швидкість: 16,02 км/год.

Зранку в ущелині річки було доволі прохолодно, аж доки не виглянуло сонечко. Вже сильно почало відчуватися наближення зими. Майже спустившись з перевалу у Цагвері, звертаємо з основної дороги на Цемі-Садгері, щоб подивитись поближче на дуже відому електрофіковану вузькоколійну залізницю Боржомі-Бакуріані та й спуститись по пішохідній стежці до термального джерела у центральному парку Боржомі. В середині стежки доводиться все-таки спішитись через крутизну й наявність виступаючого каміння.

За зиму термальне джерело суттєво облаштували, проложили нову пішохідну кам’янисту доріжку, поставили охорону, але все одно його відвідання залишилось безкоштовним. Трохи попарившись в термальному джерелі та поспілкувавшись з харків’янином про пройдені нами маршрути, рушили далі на спуск до центру Боржомі. На виїзді з парку кожен набрав десь по 5 літрів мінеральної води Боржомі, якої нам хватило десь на два дні.

Дорога від Боржомі до Ахалцихе веде по вузькій мальовничій ущелині з невеликим набором висоти, причому при русі до Ахалцихе візуально здається, що їдеш вниз, але при цьому доводиться напружено крутити педалі. На обід зупиняємось на березі Кури біля фортеці Ацкурі, знизу вона виглядає доволі пристойно, але щось ніхто не забажав підніматись на неї – приємніше було позасмагати на пляжі.

В Ахалцихе заїзджаємо до міської фортеці, дуже відреставрованої, навіть занадто та трохи гуляємо по її безкоштовній частині: на території фортеці облаштовано маленький парк з виноградником, кафе. Закупляємо продукти у супермаркеті, котрий виявився мабуть разів 5-7 меншим за будову поліції та трохи недоїзджаючи до містечка Вале, зупиняємось на ночівлю, попередньо набравши води в селищі Діді.

День 16. 21.09.2015

Кілометраж: 56,46 км
Грунтових доріг: 7,85 км
Набір висоти: 1855 м
Час у русі: 5 год. 41 хв.
Середня швидкість: 9,93 км/год.

Зранку швидко доїзджаємо до КПП «Вале-Пософ», зовсім без черг проходимо кордон та опиняємось у Туреччині. Дорога зовсім вільна, їдеться легко. Гірські пейзажі суттєво відрізняються від грузинських: немає ярко виражених одиноких хребтів, скоріше якесь нагір’я з вершинками, багато поодиноких дерев, добре облаштованих джерел. Проїзджаємо кілька сел та трохи не пропускаємо поворот до центру містечка Пософ.

Хоча Пософ дуже маленьке містечко, але все одно шарм турецького міста присутній – центральна вулиця з безліччю маленьких магазинчиків, ринок. Трохи попитавши місцевих, де можна обміняти валюту, таки знаходимо банк та міняємо трохи грошей. Піднявшись трасою до розвилки на Aşıkzulali, повертаємо та зупиняємось на обід на приємній галявині.

Трохи зупинившись на розвилці в селі Aşıkzulali, нас одразу запрошує гостинний власник невеличкої чайхани до себе в гості попити чаю та порозмовляти. За допомогою руської та англійської мови розповідаємо йому звідки їдемо, маршрут, скільки днів збираємось подорожувати та через необхідність під’їхати поближче до перевалу доводиться прощатися. За селом Kolköy повертаємо на кам’янисту дорогу, що слідує до перевалу Arsiyan. Ухил дороги доволі великий, тому практично усюди доводиться йти пішки. У невеличкому літньому хуторі набираємо воду в джерелі та підшуковуємо гарне місце для ночівлі, десь через 2-3 кілометри зупиняємось на ночівлю.

День 17. 22.09.2015

Кілометраж: 38,5 км
Грунтових доріг: 35,29 км
Набір висоти: 780 м
Час у русі: 4 год. 52 хв.
Середня швидкість: 7,91 км/год.

Світанок був просто чудовим, сонце пофарбувало маленькі хмари у жовто-червоний колір та осяяло навколишні долини та вершини гір. Взагалі в цей день планувалось днювання, але через те що трохи затримались вчора в декількох місцях, проїхати перевал не встигли. Сьогодні вирішили трохи наздогнати графік та зупинитись на ночівлю на озері Balik.

Під перевал під’їхали доволі швидко, але дорога скінчилась в предперевальній долині. На перевал довелось йти пішки по зовсім занедбаній зарослій травою дорозі чи кінній стежці, адже для дороги було надто вузько. Перевал Arsiyan доволі мальовничий з гарними скелями з південного боку та долиною озер на заході. Зарослою кам’янистою стежкою спускаємось вздовж декількох гарних озер, біля останнього починається накатана кам’яниста дорога, місцями крупнокам’яниста. Спуск завершуємо біля якоїсь маленької прикордонної військової частини та різко повертаємо на південь на більш гарну кам’янисту дорогу, котра об’їзджає гірський масив Арсіян з заходу.

Проїзджаємо декілька літніх хуторків та біля одного невеличкого села повертаємо до озера Balik. Два попередніх дуже гарних озера пропускаємо, бажаючи поставити намета та сходити на них радіально пішки. Але як виявилось на озері Balik розташовано невеличкий ресторан та збудовано зону відпочинку. В ресторані домовляємось за обід, ледве вияснивши усі деталі на англійській мові, адже персонал практично зовсім не розуміє англійської – їм навіть доводилось телефонувати знайомому, щоб він переклав, що ми хочемо.

Озеро доволі гарне з приємною зоною відпочинку, джерелом. В обід почали потроху насувати хмари, тому йти в радіалку несхотілося – все одно при повній відсутності сонця гарні фотки не вийшли би. В обід на озеро почали з’їзджатися відпочиваючі й стало надто людяно. Коли після обіда ми ще дізналися, що за ночівлю в наметі вони хочуть по 10 лір з особи (80 грн.) бажання ночувати на озері зовсім випарувалося й ми вирішили поїхати далі по маршруту.

Хмари зібралися над нашим гірським масивом, а навкруги була змінна хмарність. Місця дуже гарні: осінні краєвиди підсвічені вечірнім м’яким сонечком, скелі, хребти. Непомітно проїхавши ще кілометрів двадцять зупинились на ночівлю.

День 18. 23.09.2015

Кілометраж: 53,87 км
Грунтових доріг: 24,21 км
Набір висоти: 2023 м
Час у русі: 6 год. 02 хв.
Середня швидкість: 8,93 км/год.

Ранок був доволі теплим, не дивлячись на те що стояли в ущелині річки. Трохи спустившись вниз, знову почали підніматись вздовж Арсіянського хребта, щоб виїхати на дорогу на Шавшат. Дорога йде крізь невеличкі затишні села, на луках пасуться табуни коней, місцями трапляються чудові старі ліси з величезними соснами. Подекуди доводиться йти пішки через величезну крутизну турецьких доріг. В деяких місцях відкриваються чудові панорами на ближні хребти та на весь Качкар. Неспішно доїхавши до траси, швидко рушили вниз до м. Шавшат.

Шавшат хоч і невеличке містечко, але доволі гамірне в центрі, як і більшість турецьких міст. Зробили закупівлю необхідних продуктів, адже надалі крупних міст за основним маршрутом не передбачалось та рушили далі. Через черговий прокол Руслана зупинились на обід перед початком наступного підйому.

На початку підйому до гори Kilise відкривається чудова панорама на Шавшат. Трохи набравши висоти доводиться її знову скидати та спускатись в ущелину річки: що поробиш, Туреччина - вона така 8) На щастя, більшу частину підйому їхали по бетонці, по якій крутилось доволі легко. Невеличкі скелі на вершинах гір чимось нагадували печерні міста Криму. Піднявшись на перевал знову доводиться спускатись до селища Oltuca, де нас пригостили дуже смачними домашніми лепешками. І вже звідти піднімаємось до гори Kilise, під якою зупиняємось на ночівлю та проводжаємо чудовий захід сонця.

День 19. 24.09.2015

Кілометраж: 53,74 км
Грунтових доріг: 52,01 км
Набір висоти: 2117 м
Час у русі: 7 год. 07 хв.
Середня швидкість: 7,55 км/год.

Зранку сонце осяяло майже безмежні простори гірського плато, на якому ми зупинились. Десь вдалині звучав призив мулли до молитви. Проїхали трохи по височині та почали протяжний спуск до ущелини річки Меряжхеян. В деяких місцях доводилось важко спускатись на передачі 1-1, мабуть місцями то був не зовсім спуск :crazy: Подекуди їхали обережно через гравійну дорогу встилену щебнем. До ущелини з’їзджаємо по чисельним серпантинам та випадково знаходимо дикий виноград, доводиться зробити технічну зупинку, недокотивши якийсь кілометр до виїзду на асфальт.

Невстигши насолодитись асфальтом повертаємо у наступну ущелину та починаємо підйом до наступного складного перевалу Indaczvinda. Дорога швидко набирає висоту над мальовничою ущелиною, річка шумить десь далеко внизу, а над нами височіють скелі. Десь кілометрів через 8-9 від початку підйому, ущелина стає трохи просторнішою та менш складною і дорога наближується до річки. Звідти починаються протяжні села вздовж дороги. Фактично знайти незайняте нічим місце для ночівлі чи відпочинку доволі складно, навіть для зупинки на обід довелось проїхати кілька кілометрів, зупинившись у трьох метрах від дороги. Їдеться в цілому добре, але передачі вищі за 1-1 використовувати майже не доводиться через постійний доволі крутий підйом, подекуди навіть йдемо пішки. У другій половині ущелини, крутизна підйому зростає, дорога стає більш кам’янистою з розсипленим щебнем, доводиться частіше йти пішки.

Десь на одному з поворотів лякаємо своєю раптовою появою невеликого ведмедя, що йшов по дорозі, й самі з переляку застигаємо на місці. Бідолага спочатку стрімко збіг до річки, потім зрозумів що сховатись там ніде, знову перебіг дорогу та побіг догори, через деякий час його пробирання затихло. Ми постояли 2-3 хвилини та голосно розмовляючи пішли далі, як тільки порівнялись з його місцезнаходженням почули як він подерся ще вище, мабуть через доволі крутий підйом йому не дуже хотілося високо видератись і він зачаївся. Потім всю дорогу в лісі намагались голосніше розмовляти, адже ведмедів в цих місцях схоже доволі багато.

На черговій розвилці звертаємо на Lekoban Yaylasi й до місця ночівлі залишається приблизно сім кілометрів. Десь через два кілометри закінчується зона лісу й ми виринаємо на простору безлісу ділянку. Чисельні будиночки села Lekoban Yaylasi виявляються безлюдними, вочевидь використовуються лише влітку, коли випасають худобу. У облаштованому джерелі набираємо воду та в кілометрі за селом зупиняємось на ночівлю.

День 20. 25.09.2015

Кілометраж: 69,66 км
Грунтових доріг: 30,36 км
Набір висоти: 1697 м
Час у русі: 6 год 55 хв.
Середня швидкість: 10,07 км/год.

Зранку було доволі прохолодно. Сонце осяяло численні маленькі хмаринки, утворюючи казкову картинку. Після гарного відпочинку та з новими силами на цей останній складний перевал заїхали дуже швидко, оскільки ночували десь в кілометрі від нього . З перевалу Indaczvinda (2505) можна з’їздити радіально на красиве гірське озеро, але бажання ніякого не було, тому ми трохи помилувавшись краєвидами, вирішили одразу спускатись вниз. Місцями спуск доволі технічний через те, що гравійка сильно устелена щебнем, який при гальмуванні їде під колесами. Спускались доволі довго, час наближався до обіду і ми запитали в місцевих жителів, що проїзджали повз нас на автомобілі, де можна знайти магазин чи просто купити хліб. Привітні місцеві жителі, сказали що магазина в найближчих селах немає та пригостили нас ласощами та яблуками.

Пообідавши поблизу села Camili, почали підйом на асфальтний перевал Macahel (а/м, 1813). Через крутизну підйому навіть на нього місцями доводилось йти пішки – касети з зірками 12-36 на найнері з баулом все-таки не дуже вистачає. Практично без зупинки на перевалі почали спускатись вниз. Трохи недоїзджаючи місця ночівлі зупинились в кафешці, де посмакували смаженою форелью. Через брак гарних місць ночівлі, довелось поставити намета одразу біля села обабіч дороги, але в Туреччині це доволі нормально та безпечно.

День 21. 26.09.2015

Кілометраж: 115,33 км
Грунтових доріг: 0 км
Набір висоти: 1156 м
Час у русі: 6 год. 57 хв.
Середня швидкість: 16,59 км/год.

Швидко спустившись до річки Чорух, вірніше водосховища на р. Чорух, поїхали вздовж нього на північ до селища Карсі. Як виявилось міст та й стара мечеть у селищі Карсі затоплені, а новий міст побудовано аж біля с. Муратли, що поблизу кордону з Грузією. Доводиться ще декілька кілометрів проїхати на північ. Об’їхавши водосховище, починаємо підйом на перевал Джурфіка, що є останнім в поході. З боку перевалу одна за іншою снують вантажівки доверху наповнені листям чаю з надписами на бортах Çaykur (відомого турецького виробника чаю).

Фактично група майже заїхала на пер. Джурфіка, але в с. Güreşen до двох учасників групи підійшов турок з придорожнього навісу і почав щось незрозуміле казати на турецькій, промовляючи «problem» і вказувати щоб їхали вниз. Оскільки головних дороги в цьому селі дві, жодних проблем не видно (забороняючих знаків, шлагбаумів, тощо), то одразу було вирішено не сперечатись та об’їхати паралельною дорогою по іншому березі річки через центр села. Десь через 1,5 км цей же турок наздоганяє на своїй автівці і вже внаглу підрізає пару учасників групи повернувши автівкою прямо під колеса, почувши позаду крики і довелось повернутись до них. Спроби пояснити йому що ми хочемо цією дорогою проїхати на с. Kemalpaşa –м. Батумі ні до чого не призводили, особливо тому що турецької ми не знали, а англійської він не знав: єдине що було зрозуміло, що він забороняє їхати в гору через перевал, говорячи про проблеми, вказуючи на плечі, що в нього погони, хоча посвідчення так і не пред’явив.

Подивившись ретельно на карту, ми вирішили не шукати собі пригод і таки об’їхати цей перевал дорогою через м. Borçka – пер. Cankurtaran (а/м, 690) – м. Hopa – с. Kemalpaşa – с. Сарпі – м. Батумі, тим паче що в принципі за день ми скоріш за все встигали до пляжу біля Батумі, оскільки нашвидкоруч розрахований кілометраж складав десь близько 80 км. На пошуки жандармерії та спроби пояснити ситуацію в принципі пішло би суттєво більше часу. На спуску вниз ми детальніше подивились на місце першої зупинки, трохи подалі придорожнього навісу стояв маленький будиночок Çaykur (великий турецький виробник чаю), судячи з усього цей турок скоріш за все був охоронцем, крім того по дорозі постійно їздили грузові автомобілі наповнені листям чаю. Мабуть дорога через перевал проходить через чайні плантації і зараз якраз термін збору врожаю, тому нас і розвернули назад.

Злі повертаємо назад та проїзжаємо всю дорогу у зворотньому напрямку (на місці, де ми спустились до Чоруха було десь 48 км на велокомп’ютері, загалом завдяки цьому інциденту довелось намотати зайвих 50-60 кілометрів) і їдемо у місто Borçka. Прискорено піднімаємось на перевал Cankurtaran та спускаємось у місто Hopa, звідки швидко по трасі доїзджаємо до КПП «Сарпі».

На турецькій частині прикордонного пункту «Сарпі» творилось щось божевільне, в кінці дня з’їхались всі автобуси, що прямували до Грузії. Пішохідний пункт пропуску був забитий вщент, оскільки пасажири автобусів проходять через пішохідний пункт пропуску. Причому черги фактично немає, всі намагаються якось пролізти вперед. Хвилин десять цей цирк ми ще терпіли, але потім розізлились і почали й самі ломитись будь-яким чином, проворно орудуючи колесами та баулом на плечах, відтісняючи намагаючихся протиснутись вперед нас: звичайно це не по людські, але напросилися :crazy: Нам також стояти до вечора на КПП, а потім їхати в темряві не було ніякого бажання. На грузинському боці навпаки в кожне віконечко стоїть по декілька осіб. Десь за годину, може трохи більше, всю тяганину на кордоні такі проходимо.

Одразу за КПП набираємо воду у джерелі, купляємо в магазині деякі продукти та хачапурі та їдемо на пляж в с. Гоніо (зараз фактично Батумі), де й зупиняємось на ночівлю.

День 22. 27.09.2015

Кілометраж: 24,59 км
Грунтових доріг: 0 км
Набір висоти: 109 м
Час у русі: 1 год. 42 хв.
Середня швидкість: 14,46 км/год.

Вранці неспішно прокидаємось, купаємось в морі, перемо одежу. Десь в районі обіду виїзджаємо до Батумі, де обідаємо у хінкальні. Трохи покатавшись по Батумі, купляємо сувеніри додому та заїзджаємо на залізничний вокзал з надією купити квитки на наступний день на вечірній потяг, але через брак квитків нам рекомендують їхати ранішньої електричкою з Махінджаурі. У Махінджаурі зупиняємось на ночівлю на пляжі, поблизу Ботанічного саду. Відмічаємо закінчення походу вином та різними грузинськими та турецькими делікатесами.

День 23. 28.09.2015

Кілометраж: 29,43 км
Зранку сідаємо на майже порожню комфортну електричку та доїзджаємо нею до Кутаїсі. Трохи покатавшись по місту, заїхали та пообідали в кафешці. Докупили деяких речей на ринку та обміняли залишки валюти на долари. По трасі проїхали за аеропорт до річки Губісцхалі та зупинились відпочивати та чекати вечора. Десь о десятій вечора поїхали до аеропорту. Охорона аеропорту до будівлі не пустила, наче не можна, в них такі інструкції. Довелось упаковувати велосипеди вночі під будівлею аеропорта. Трохи згодом ми зрозуміли, чому вони так вчинили: з другої години ночі до шостої ранку відлітали десь сім бортів (Будапешт, Варшава, Відень, Київ, Мінськ, Москва, Стамбул) і пасажирів було як у нас в метро у годину пік, не протовпитись. О 6-40 ранку наступного дня відлітаємо додому.

Висновки:

Грузія та Туреччина дуже гостинні країни, в яких можна прокласти безліч цікавих різноманітних маршрутів різної протяжності та складності. Маршрут нашого велопоходу вийшов не тільки дуже складний, з великим набором висоти (понад 27 км), що потребувало високої фізичної, технічної та моральної підготовки учасників, але й дуже різноманітним по природнім цікавинкам, рельєфу, озерам, перевалам. Датами велопоходу було обрано вересень через теплу погоду, відсутність сильних дощів, наявність величезної кількості свіжих фруктів, відсутність надмірної спеки, але це потребувало більш жорсткого планування графіку руху, швидкого збирання вранці, економії часу під час зупинок на привали через короткий світловий день. Проте у вересні на великих висотах вже можливе випадання снігу, суттєві заморозки, тому слід приділяти пильну увагу до добору особистого спорядження, особливо одягу. В нашому випадку, ніяких суттєвих знижень температури чи заметілей не було, але перед перевалом Ацунта (3530) ми таки потрапили під град, щоправда вже сидячі у наметі.

Всі складні перевали ми проходили в правильному напрямку, адже на нашу думку перевали Садзелісгеле, Ацунта та Арсіян в протилежному напрямку проходити було б тяжче. Крім того, похід завжди приємніше закінчувати на морі, адже залишається час для прийняття морських процедур.

За наявності дешевих авіаквитків звичайно краще обирати мультипереліт Київ-Тбілісі-Батумі-Київ, але в нашому випадку найдешевшим варіантом був переліт Київ-Кутаїсі-Київ авіакомпанією МАУ, тим паче за правилами цієї компанії велосипеди можна провозити в якості основного багажу, якщо їх вага не перевищує 23 кг. Трансфер Кутаїсі-Тбілісі та Батумі-Кутаїсі було подолано за допомогою приміських електричок з вартістю 4 та 2 ларі відповідно (тобто 2,5 дол. у сумі).

Більшість харчів закупляли по місцю, з України везли лише сушені овощі (морква, картопля, буряк, капуста та ін), а також м'ясо у салі за рецептом Лебедєва А. та сушену рибу, що була куплена у супермаркеті.

Бюджет на 1 особу (як для 25 днівної подорожі – дуже малий :good: ):
1) Авіаквитки Київ-Кутаїсі-Київ, 4425 грн. або 180 дол.
2) Витрати в Грузії 90 дол. (переважно харчування, декілька обідів у кафе-ресторанах, закупівля сувенірів додому та десь по 2 літри бензину на особу) з урахуванням трансферу на електричках 2,5 дол.
3) Витрати у Туреччині 20 дол. (харчування та кафе)
4) Закупівля харчів в Україні – 292 грн. або 13 дол.
5) Страхування – 418 грн. або 19 дол.
Разом: 322 дол.


Фотоальбом знаходиться тут.

Джерело

Більше велоновин на нашому форумі

Каталог товаров

KLS
Chosen
Formula
VELO
Tranz-X

Фотогалерея

 
 

Прогноз погоди