Старе інтерв'ю з британською Пара-Олімпійкою.

Видатна жінка-велосипедист.

Адель Мітчелл взяла це інтерв'ю в травні 2016 року перед Олімпіадою в Ріо, де Лора Тьорнем здобула золото в гонці переслідування на тандемі. Інтерв'ю приводимо "як є", без врахування хронології та відповідних додатків.

27-річна Лора — британська Паралімпійська велосипедистка, член команди Team Matrix Fitness, яка змагається на тандемі (тайм-тріал) на треку та на шосе, з пілотом Коріною Холл.

Лора не бачить, але може сприймати світло, тому коли вона не на велосипеді, вона довіряє своїй собаці-поводиру по кличці Ліббі.

АМ: У Вас є досвід на треку і в крос-кантрі, та Ви вперше спробували себе у велоспорті в 2009 році під час навчання в університеті. Що підштовхнуло до цього?

ЛТ: я займалася атлетикою в підлітковому віці, але зробила паузу перед навчанням в універі, бо стало нудно. Я дивилася велогонки на Паралімпіаді в Пекіні в 2008 році і подумала, що це цікаво, але не знала, як залучитись. Потім, в травні 2009, я поспілкувалась з подругою, яка згадала, що хтось змінив вид діяльності з атлетики до ролі стокера на тандемі, тож я спитала, як мені зробити те саме. Через пару тижнів тренер з національної команди зв'язався зі мною і все закрутилося.

Я вперше сіла на тандем в червні 2009. Бекс Ріммінгтон була моїм пілотом протягом року.

АМ: були Ви в цей момент новачком на велосипеді?

ЛТ: я раніше сідала на тандем в ролі стокера, завдяки благодійній організації в Ліверпулі, де виросла, але всього кілька разів. В дитинстві я каталася, але ці допоміжні колеса по боках ніколи не знімалися через те, що я не можу бачити, куди їду. Це не зупинило мене від катання на роликових ковзанах, але на велосипеді мені було важко тримати баланс.

АМ: Ви залучилися до програми розвитку національної команди в той же рік та виграли першу медаль Чемпіонату Світу всього через шість тижнів — як воно, відчувати таке?

ЛТ: чесно кажучи, була шокована! Я ніколи не очікувала отримати медаль, та дивлячись назад, гадаю, що отримала її занадто рано, тому що через це я почала сприймати деякі речі як належне. Звісно, в той момент, це було приємно, та без сумніву допомогло мені переконатися, що обравши велоспорт я вчинила правильно, а також, що я не дарма повернулася до спорту на високому рівні.

АМ: як Пара-велосипедист Ви мали вирішити проблеми, з якими звичайні люди не стикаються. Це якось Вам сприяє, або ви просто сідаєте на велосипед і робите те, що вмієте краще за все?

ЛТ: скоріше я просто роблю те, що маю. Завжди кажу людям, що ви не можете втратити те, чого ніколи не мали — оскільки я незряча, я не сумую за зором. Я така, яка є.

Я рішуча в тому, що роблю. Розумієте, в такому становищі є багато перешкод, з якими треба рахуватися і через які дуже легко опустити руки та здатися? Якщо я щось задумала, я докладу максимум зусиль, щоб досягти цього.

В минулому до Пара-атлетів не ставилися належним чином, але сьогодні все міняється на краще. Ми жорстко тренуємося, як і нормальні люди, ми змотивовані так само, як вони, просто в нас є відмінності, які не дозволяють змагатись нам з ними на одному полі.

АМ: Ви змагаєтесь в дисципліні тайм-тріал на треку та на шосе. Що Вам подобається більше?

ЛТ: моя улюблена гонка — це тайм-тріал, без сумніву. Мені подобається її простота: ти жмеш так сильно, як тільки можеш. Виграє найсильніша людина. На шосе теж буває прикольно, особливо коли в тебе нормальний фізичний стан.

З треком в мене стосунки 50/50: мене завжди розчаровує, що я приїжджаю четвертою і не можу зрозуміти, що роблю не так, але я дуже хочу змагатися і далі, адже це приносить задоволення! Цього року я отримала бронзу і відчувалося це фантастично — потужний моральний поштовх перед Олімпіадою в Ріо!

АМ: Що Ви скажете про досвід участі в Лондонській Олімпіаді 2012 року — гарне досягнення, але чогось все одно не вистачило, тож медалі Вам не судилося (Лора та її партнер Фіона Дункан фінішували четвертими в двох трекових гонках, сьомими на шосе та стикнулися з технічною проблемою, через яку втратили лідерство в тайм-тріалі)?

ЛТ: важко було. Я почувалася розбитою вщент і не дуже впевнена, що взагалі хотіла сідати на велосипед знову, але перемога на Чемпіонаті Світу в тайм-тріалі в 2013 році переконала, що треба продовжувати.

Бажання виправити несправедливість 2012 року — це те, що живить мене та мою амбіцію виграти золото в Ріо. Мені не подобається те, що сталося в Лондоні: все було погано, зовсім не залишилось добрих спогадів. Але я не зациклююся на цьому — зараз все набагато краще та це живить мене перед Ріо.

АМ: Ви тренуєтеся з Національною командою, як проходить ваш день?

ЛТ: прокидаюся о 7:30, снідаю, стрибаю на станок та кручу педалі до 9:30. Надаю перевагу тренуванню на станку, що декому здається дивним, але мені подобається. Весь час тренуватись на тандемі важко і я не можу нічого контролювати на ньому. На станку я вільна робити що і як захочу.

Потім з'їдаю ланч і в залежності від планів на день або відпочиваю, або вирушаю до велодрому, щоб потренуватися в тренажерці.

По вечорам валяюся на дивані. Я живу з моїм нареченим Нейлом Фечі, а він також професійний велосипедист, тож нам обом приємно проводити час разом після тренувань.

АМ: наскільки серйозною була проблема з тренерами, особливо перед стартом Олімпіади?

ЛТ: мене це не зачепило, тож особисто мені немає про що турбуватися. Я просто тренуюсь, щоб бути готовою до Ріо.

АМ: можете розповісти про свої зв'язки з командою Matrix Fitness?

ЛТ: Корінна працювала зі Стефаною (Wyman, Matrix Fitness DS) довгий час і вона завжди була реально задоволена цією командою, мені теж захотілося до них приєднатися. Як Пара-велосипедистові, мені дуже приємно, що мене оцінили і підтримали в команді такого високого рівня, а також приємно що до мене ставляться, як до рівної. Очевидно, що я не можу змагатись в жодних перегонах, в яких вони беруть участь, але все одно здорово носити їхню форму в будь-якому зручному випадку.

АМ: мабуть, у Вас дуже теплі стосунки з тандем-пілотом Корінною Холл! Яким має бути ідеальний партнер?

ЛТ: ви маєте довіряти своєму пілотові, щоб все пішло як слід. В мене був досвід катання з людиною, якій я не довіряла і в нас нічого не склалося. Ми з Корінною склали гарну пару на тандемі і мені здається, що нам обом однаково подобається те, що ми робимо. Я вірю, що щасливий велосипедист їде швидше.

Як тільки ми з Корінною разом сіли на велосипед, все пішло, як по маслу. Здається, в нас є багато спільного, в кожної з нас різні сильні сторони, ми доповнюємо одна одну. В неї чудове відчуття контролю велосипеда, також вона чудово орієнтується в умовах перегонів, оскільки робила це все своє життя. Я відчуваю її впевненість і вона передається мені.

Хоча ми друзі, це важливо — разом протистояти будь-яким проблемам, які між нами виникають, щоб вони не виросли у щось більше. Ми проводимо багато часу разом, іноді стаємо схожі на сімейну пару: можемо завершити речення одна одної, буває, що одночасно кажемо одне й те ж. Також добре поважати одна одну і визнавати, що іноді нам треба побути наодинці, або відверто поспілкуватися. Гадаю, що нам обом це добре вдається.

АМ: Ваш інший партнер — це собака-поводир Ліббі, яка разом з Вами вже 10 років. Чим вона займається, коли Ви тренуєтесь і як Вам здається, вона знає, коли у Вас день перегонів або якась особлива подія? Вона виглядала такою спокійною на офіційному рауті команди Matrix!

ЛТ: Ліббі чудова! Вона така спокійна, що ніщо її не може потурбувати.

Вона рідко відвідує змагання, оскільки більшість часу вони всі проводяться за кордоном. Коли ми не разом, я сумую за нею, та в мене є плюшева версія її в ролі маскота на вдачу.

На тих нечастих змаганнях, на яких їй вдалося побувати, вона просто лежала і спала, не проявляючи ніякої зацікавленості. Під час тренувань вона теж просто лежить та спить. Коли я сідаю на станок, вона займає місце на ліжку, а коли я вирушаю на велодром, вона лежить біля мого крісла, або прямо на трейнері. Вона багато спить, особливо зараз — вона вже стара.

Ліббі піднімає настрій і сама сумує, коли мені погано. Вона знає, коли я збираюсь поїхати, оскільки розуміє, що я пакую валізи. В неї погіршується настрій і вона весь час ходить слідом, не зводячи з мене очей. Однак, коли я залишаю її в нагляд одній чудовій парі, я знаю, що вона дуже радіє зустрічі з ними.

Приємно знати, що вона щаслива і що за нею добре доглядають, коли я на перегонах, адже мені немає про що турбуватися і це допомагає мені сфокусуватися на велоспорті.

АМ: скажіть що-небудь, аби заохотити інших людей спробувати сісти на тандем. Як велосипедисти мають вирішити, хто буде капітаном, а хто — стокером?

ЛТ: для мене це взагалі не питання, бо це буде небезпечно — посадити мене спереду, тож я завжди позаду. А взагалі, той, хто вище, і стає капітаном — тоді велосипед більш аеродинамічний. Якщо обидва райдери зрячі, спереду слід сісти тому, в кого кращі навички керування.

Знаю декілька пар, які залюбки міняють. Коли ти спереду, спина навантажується сильніше, бо тандем важчий і ним складніше керувати, ніж звичайним одиночним велосипедом.

Тандеми прикольні, бо ти ніколи не знаходишся наодинці: тобі завжди є з ким побалакати, а балакати я люблю!

АМ: що в катанні на велосипеді найкраще?

ЛТ: швидко їхати! Люблю відчуття швидкості. Я залежна від адреналіну, тож сидіти позаду і не контролювати ситуацію мені підходить. Люблю це.

Source.