Ще давним-давно, минулого року дивився я на карту і думав де би то можна було класно покататися по горах.
І запав мені в очі кусочок по хребту від Близниці до Рахова і дуже хотілось його проїхати після підйому на Близницю, причому спускатися в Рахів (як пізніше виявилось не дуже добра ідея, краще їхати навпаки).
Але якось того року так і не склалось туди поїхати, тому плани переніс на осінь 2013.
Коли вперше побачив, що буде проводитися мтб марафон в Рахові дуже зрадів, а коли побачив маршрут, мене аж розривало від нетерпіння і я не міг вже дочекатися кінця серпня.
В моєму календарі саме цей марафон став основною подією і всі тренування і участь в інших змаганнях були сплановані, щоб вийти на пік форми під кінець серпня. З цим завданням більш-менш впорався і відчував в собі трохи сили. І ось на кінець дочекався.
Думав, що на цей марафон з Франківську поїде ціла купа учасників, але як виявилось помилявся.
З нашої області взяло участь 9 людей, а саме:
Любчик
Коля
Роман
Бойчук Роман
Вова Сем
Міша Qunjilmo
Вася з Надвірної
Вася зі Снятина
здається нікого не забув Думаю, щось не сходиться, ще я був
Точно не знаю, чому більше ніхто не поїхав, але здається мені, що трохи відлякало учасників те, що треба було ходити робити довідку. З точки зору організаторів це ніби і правильний крок, але з іншого боку кількість учасників, мені здається, через цей один пункт була значно меншою, ніж могла би бути.
Любчик, Коля, Роман і я приїхали за день до змагань на машині і ночували в наметовому містечку біля стадіону.
Думав палаток буде більше. Роман з Коломиї приєднався теж до нас.
В 9-15 дали старт нашій категорії Hardcore, у якій їхали усі, крім Васі зі Снятина.
Я чомусь на старті опинився в 2,5 ряді.
Зі старту перші кілометри по асфальту нас веде машина ДАІ аж до повороту, звідки починається бездоріжжя і апхіл.
Роман Бойчук впереді, бачу його. Роман С. зразу ж на початку підйому врубує швидкість і обходить десь з 10 людей і мене теж.
Я планую їхати спокійно, орієнтуватися по пульсу, не витрачати багато сил на першому підйомі.
Але не так сталось як гадалось. На першій четверті підйому пульс постійно підскакує до 180. Через хвилин 20 вирішую трошки збавити і їду на пульсі 170-175. Мене обганяє єдина дівчина, яка доїхала до фінішу в категорії Hardcore, Аня з Києва, чемпіонка гонки Beskyd MTB Trophy, тому мені не стидно
Мене доганяє Любчик, каже, що важко старт дався. Позаду ще 2 учасника. Попереду бачу Романа, в нього дуже добрий орієнтир, який видно здалеку - оранжевий кемелбек. Їду далі по пульсу. Наступного разу коли обертаюсь за мною вже не 3 учасника, а групка з 12-15. Згодом Любчик трошки відстав, Романа все ще бачу. Так і доїжджаю до 1-го КП за 1:07. 11км і маже 800м набору висоти позаду. Може доїхав би і швидше, якби їхав з флягами а не гідропаком на 2,5л, повністю заповненим ізотоніком. Але зате не зупиняюсь на КП і тому обходжу декількох учасників, які там набирають воду.
Далі після апхілу на нас чекає.... не повірите, але апхіл
Здається мені, що багато з тих, хто не бачив траси, такого не очікували. Як Роман казав, його питали де вже той спуск після підйому, коли попереду ще з 20 км в основному підйомів.
На дорозі до 2-го КП там є декілька невеличких спусків, але думаю не про них питали
На спусках перед 2-им кп почали боліти сухожилля. Думаю, цього ще не вистачало, зате доганяю Аню і якраз перед 2-им КП обходжу її. Тепер попереду одні хлопці
Друге КП теж проїжджаю не зупиняючись. Недалеко від 2-го КП бачу, що Роман пробився і вже зняв колесо і розбортовує, щоб міняти камеру.
На 3-му КП беру пів банана і зразу їду далі.
По дорозі до 4-го кп бачу, що маршрут йде через одну горку, яку ми об'їжджали на огляді. Сил багато не маю, тому прийшлося прогулятись пішки. Озирнувся назад і побачив, що Любчик їде заді десь за 2 хв від мене.
На початку серпантину мене ловить корч і я на 20 секунд паралізований, точніше одна нога, тоді я на це навіть дуже і не звернув уваги. Мене за цей час обходять 2є хлопців. По серпантину бачу, що мітки йдуть прямо, але вони зрізають ліворуч. Я їду по мітках і коли доїжджаю до місця, де вони зрізали, вони вже дуже дуже далеко. Час від часу оглядаюсь назад чи ніхто не доганяє і лиш на довгих відрізках траси бачу заді Любчика, розрив десь так і зберігається в 2 хвилини.
4 КП. Пробую рукою вагу гідропаку і розумію, що до 5-го КП ізотоніка ще мало би стати, тому його теж пропускаю і їду на спуск.
Спуски вважаю своєю слабкою частиною, над якою працюю, але при цьому доганяю одного хлопця і обганяю його.
Дальше класний спуск з серпантинами каміннями через ліс. На одному довгому прямому кусочку мені здаєтсья, що попереду хтось є.
Так і є учасник в біло-синій футболці. Дивуюсь як швидко його доганяю. Може я не так вже й погано їду спуски? А може через те що спуск технічний трохи і багато поворотиків як я люблю. Не люблю я лиш колії і дуже швидкісні спуски, там я втрачаю багато часу.
На переїзді через потічок його обганяю. Дальше камінці попри річку, дуже цікавий кусок траси. Мостик вирішую перейти пішки і тут другий дзвіночок. Коли зліз з велика зловив корч ногу знову. Але знов не звертаю дуже увагу і через 5 с вже переходжу мостик.
Попереду класний апхіл. Їду його добре, аж на диво дуже добре, але майже під самий кінець все таки на одному камені пробуксовую і ставлю ногу на землю.
Чотириглавий м'яз ловить корч, на цей раз конкретно. Думаю відійти вбік, щоб не заважати іншим, якщо хтось буде їхати, а реально не можу. Стою десь хвилинку, бачу хлопець, якого я на потічку обігнав і Любчик вже їдуть, все-таки вдалось на крок в сторону відійти, але мене не відпускає. Любчик питає чи може дати якись гель, може допоможе, але я відмовляюсь і не знаю що зробити
Через деякий час зрозумів, що треба помалесенько почати присідати вниз. М'яз потрошки розтягується і стає легше.
Сідаю на велик і їду. Так як на велику нога повністю не випрямляється, то і корч не ловить, а лиш поболює нога. Їдеться добре, доганяю Любчика, він пробуксовує на складному кусочку з рихлим камінням, а мені вдається проїхати його, тому обганяю.
Догнав знову того ж хлопця, він спішився на колодах, які визирали з-під каміння поперек дороги, а я проїхав їх. Прошу дати дорогу, він не почув, прошу ще раз, але вже трохи запізно, поки він відходить вбік, я в'їжджаю в рихле каміння і застряю, підставляю ногу і знову я паралізований на деякий час, аж плакати хочеться
Нагадує якусь магію з комп'ютерних ігр, яка паралізує ворога на деякий час.
Але вже трохи зрозумів, як пришвидшити відходження від судоми і вже швидше починаю знову їхати.
І ось кінець підйому на хребет і 5-те КП.
Випив стакан води, з'їв банан, думаю набрати води в гідропак, але там ще є пів літри, думаю може то доїхати на ньому аж до 7-го кп, а там перед підйомом на перевал вже набрати скільки треба буде.
Всі вже їдуть з КП, а я пакую гідропак в рюкзачок, він щось не лізе спочатку, потім не хоче защіпатися замок, компаньйони вже поїхали а в мене ще трубка заплуталась і приходиться її повністю витягнути і продіти наново як треба. Нарешті сідаю і їду.
Але не довго. Попереду довгий і крутий підйом. Мене доганяє якраз хлопець на двохпідвісі канондейл 29". Я кажу, що жесть почалась і далі хвилин 15-20 прийдеться пішки. Він каже: "Попробую трохи поїхати". Я йду пішки, а він їде. Думаю ну не надовго, мабуть. Він на низькому каденсі так класно той підйомчик їхав, аж мені сподобалось і я вирішую тоже пробувати трохи їхати і теж трохи получається. Десь відсотків 40 вдалось їхати, а йому мабуть всі 90%. Потім після фінішу Любчик сказав, що то крутий чувак і звати його Сергієнко Денис.
Під самий кінець підйому, де вже дорога йде не в лісі я його доганяю і на крутому участку по траві обходжу. Правда він мене на спусках в лісі доганяє і обганяє. По цьому хребту йде купа торчків. Деякі можна виїхати, деякі можна класно проскочити, якщо стати на ноги, а деякі треба пішки йти. Лиш у першому випадку мене не ловили корчі. Лиш стаю на ноги, роблю півоберту, праву ногу ловить корч, лівою ногою продавлюю педаль, праву ногу попускає, ловить ліву
На одному кам'яному підйомі, коли зліз з велика так схопило, що десь 2 хвилини не міг нічого зробити, дивно, що ніхто не обігнав мене такого безпорадного.
Чим далі по хребту, тим менше торчків і більше вниз. Нарешті починається довгоочікуваний спуск. Довго довго його їду, починають боліти руки і ось нарешті закінчуються цей спуск
Останні декілька десятків хвилин думав, що вже би краще крутив вгору.
На виїзді в Косівську поляну повертаю чомусь направо. Через деякий час мене завертають назад і я вже їду правильно. На 6-му КП я набрав води, тому ще маю, проїжджаю 7-е КП і починаю підніматись на перевал. Я знав, що підойм на перевал буде довгим (більше години), але коли не подивлюсь на годинник він показує, що ще довго їхати. Надіюсь когось на підйомі добрати, але ні спереду ні заді нікого не бачу. Також знав, що цей перевал вищий ніж хребет з я його я спустився, тому поглядав час від часу на той хребет скільки мені ще залишилось набору висоти. Обігнав декількох учасників з маршруту лайт. Важко їм було. Та й мені теж якщо чесно важко було, хоч пульс вище 150 вже не піднімався. Час від часу хотів стати на ноги, щоб змінити трохи положення, але зразу ловили корчі, я заспокоювався і сідав назад на сідло. Деколи з'являлись думки, що ось уже майже кінець марафону якого так довго чекав і від цього ставало якось навіть трохи сумно. Але під'їжджаючи вже до вершини думки були вже про інше.
Нарешті виїхав на вершину перевалу рівно за годину, ще одного учасника обігнав на самому верху, а тепер тільки вниз! Спочатку класно їхати не напряжно і можна відпочити від підйому, ну а потім технічні спуски лісом. Я переживав як там буде їхатись разом з учасниками з лайту, але вони чемно давали дорогу і можна було сміло з'їжджати. Руки почали боліти, але я знав, що ще не багато залишилось. Фінішував, під'їхав до Любчика, і дві ноги зловили корчі, що я аж не міг злізти з велика, прийшлось ноги розставити трохи, положити велик на бік і впасти на траву і трохи полежати. Збоку мабуть смішно виглядало
Потім помились, переоділись, нагородження трохи затягнулось, тому прийшлось додому їхати вже затемна. Зате на лотереї я виграв кепку
Підсумок
Гонкою задоволений.
Траса класна, кількість КП (як на мене то аж забагато) , робота волонтерів, людей, які готували трасу і розмічали її вражає.
Результатом з одного боку задоволений (хотів виїхати з 7 годин, проїхав за 6-27), з іншого боку розумію, що міг би і краще, якби ноги не підвели. Крім того, що потратив купу часу просто стоячи як заморожений приходилось деколи їхати на 75%, щоб не давати корчам шансу.
В результаті приблизно 25 місце серед приблизно 75 в категорії Hardcore Open. Хотів попасти в 20-ку, але не склалось.
Після фінішу давали класний бограч з м'ясом. Ніколи не їв такої смакоти, особливо добре смакує після такої гонки.
Сподобались футболки, які видавали всім, хто зареєструвався до 1-го серпня. Надіюсь хтось викладе фотку.
Надіюсь наступного разу буде побільше учасників не тільки з Білорусії, Росії, Чехії, Молдови, а й з Франківська.
Так багато любителів покатати по горах, а на таку круту, масштабну, класно організовану подію не поїхали. Люди так здалека їдуть або машиною, або з купою пересадок поїздами/автобусами, а від нас 5 годин раховозом і за 12 гривень ми вже на місці.
Однозначно рекомендую їхати наступного року на цей марафон усім, кому поїздки в гори приносять задоволення, а дух змагань, велика кількість учасників і класна організація ще більше підсилять його.
П.С. Знов не втримався. Треба планувати писати звіт одним реченням, тоді якраз вийде нормальної величини.
так что финальные кадры некачественные и их мало. 
Первая половина едиццо куда проще. Спасибо всем, кто был на данном мероприятии, что нашли время и возможность посетить. Надеюсь в следующем году этот марафон пройдет вновь! 
езжу в Карпаты уже лет 10 и вот впервые увидел различные тюбики, колбы и прочие упаковки от спортивного питания. Все таки пеше-вело туристы ведут себя адекватнее. Даже незнаю, хотелось ли чтоб марафон еще был, при таком количестве люмпенов среди участников...Обсудив немного проблему на "сходке" в пиццерии, даже оказалось что есть свидетели как участник кидает упаковку в черничник, на замечание шлет нах, и стоял еще по результатам на подиуме..однако...
Так воспитали людей... Поэтому, простите за бедность речи, только одно - пиздить 
Но все равно находятся такие что кидают просто так. У нас, однако, это просто повальное увлечение.
