День 2. Початок руйнування міфів.
Другий ходовий день повинен був показати яку схему відновлення та збільшення загрузки (скорочено вкАтування) обирати. Варіант 1 – відпочинок (лайтова їзда) через день, варіант 2 –відпочинок через 2 дні, з поступовим збільшенням складності в обох варіантах. Тому на цей день був запланованій трохи важчий та гнучкий трек, який у випадку неповного відновлення дітей можливо було на ходу трансформувати у легку прогулянку для відновлення. Бодра відповідь дітей на ранішню побудку та їх позитивна відповідь на питання «ну що орли, в гори летимо?», заспокоїла батьківський комітет, та збільшила ймовірність проходження повного треку. Хмуре небо натякало на те, що поїздка буде веселою, але гарячі очі мєлкорайдерів та стійкий пофігізм гігарайдерів, щодо погодних умов, привів до початку руйнуючої міф №1 («Під дощем їздити фігово») велозабави. Звичайно дощик нас застав на самому початку апхіла до гори Кічера, гігарайдери своє відношення до нього прокоментували індиферентними словосполученнями, діти подумали що так і треба, по одягали дощовики і погребли далі. Але найвеселіше було попереду – так як ми були у справедливих горах, то затяжний апхіл закінчився разом з дощем перевалом, а за ним - слизький даунхіл, але з помірним градієнтом, тому - тільки ЇХАТИ, прокачуючи технічні навички та вестибулярний апарат. Дітей везли з гори прийомом РЄПКА– спереду Серьога працює тест- пілотом покриття, за ним діти, за дітьми я – нормую голосом їх швидкість, інтервал та підказуючи траєкторії. Кілька смішних (але безпечних, так як швидкість невелика, поверхня м’яка ) падінь не змінили загалом позитивного результату спуску. Группа ціла і здорова широко розкритими від феєричного спуску очима побачила долину річки, яка повинна була нас привести до Шешорського водоспаду, подарувавши дітям багато вражень і цікаву фотосесію. Родзинкою подорожі по долині була весела переправа через річку в той момент, коли шлях несподівано по дну річки змінив своє розташування відносно русла ріки. Після переправи можна було спостерігати ефект відносності світосприйняття – першій половині групи, яка носила другу половину групи, фінт берегами стежки не дуже сподобався, другій половині групи – дуже сподобався…
Закатка додому асфальтом проходила теж через перевал, на якому мєлкорайдери роздавали уверх як моторолери, що в принципі переконало контролюючи органи в правильності обраного варіанта вкАтування. Хоча деякі сумніви ще залишалися, так як перед перевалом діти почули магічні заклинання найвищого рівня – «Нас чекає кафе «ШИК»
Підсумок дня – 45 км та 700 м вертикального набору, імунізація проти дощу, прокачка технічних навичок їзди вверх і вниз по слизький поверхні, затвердження емпіричним методом схеми вкатування №2, створення культу кафе «ШИК» .
«Ну що, діти, завтра в гори чи відпочивать?» -«Гори! Але ти казав, що треба відпочити!». 2-0 наші закріплюють результат.
Технічний відступ. В тривалих велоподорожах одним із найважливіших питань є енергетичне, тобто харчування. На бутербродах з салом, а особливо на внутрішніх запасах, далеко заїхати можна, але повернутися буде проблематично, так як сало (жири) це повільне джерело енергії. Тобто для повільної рівної їзди жири – ОК, але якщо треба їхати швидко або вверх головним постачальником енергії стають вуглеводи. Тому в карманах(рюкзаках) стримких райдерів обов’язково є місце для бананів, яблук, чорного ШОКолоду, батончиків мюслі тощо. Так як в велоескадрі були діти, то для них в термосах возили спецсніданки – вівсяну кашу, яку перед(!) вживанням заправляли медом. Хай дорослі їздять на салі в шоколаді, діти завжди повинні мати фен-жуйні сніданки.
День 3. Відпочинок та початок плану Доміно.
В кінці 2-го дня нарешті поспілкувався з нашими сусідами – матьорими кантрілами з Броварів. «Ну шо, Валєра, маєш трек для впертих райдерів?», Валєра не розгубився : «Приходь, щось знайдемо, тільки потім без образ
». Так як третій день – ВІДПОЧИНОК, то ми з Серьогою зранку поїхали перевіряти стежки Валєри, інща частина банди відсипалась та готувалася до шашликів. Стежки Валєри познайомили нас з Косівським хардкором, а самез 3-ма хребтами - Голиця, Хоминським та Сокільским. Правда з останнім поки що заочно, так як Серьозі в той день вистачило хардкору. Це знайомство привело до народження плану, з робочою назвою Доміно, послідовного підкорення цих хребтів, але вже у повному складі банди. Ті тропи Валєри для цього не підходили, так як не жаліли ні жінок, ні дітей, ні дорослих. Потрібна була розвідка інших шляхів підкорення хребтів, яку ми вирішили проводити кожний ранок перед основними подорожами.
Поки маринувалися шашлики, Косів накрило затяжним дощем, а дітей накрило жагою діяльності. Побоючись, шо діти розберуть садибу на молекули, вирішили прокатити їх оглядовим маршрутом по місту, щоб вбити трьох зайців одним пострілом – прискорити відновлення тонусу м’язів легенькою прогулкою, закріпити протидощову імунізацію та, звичайно, врятувати садибу від анігіляції.
Підсумок дня – 10 мокрих км (не враховуючи розвідки), стійка протидощова імунізація, план Доміно, тестування робочих характеристик мангалу та місцевих дров.
«Ну що, діти, завтра в гори чи в кіно?» -«Гори!». 3-0 початок розгрому
