«Що потрібно мені для того, щоб відчути себе щасливим?»
Мабуть кожен задавався цим питанням, і не один раз. Та у пошуках відповіді на нього ми нечасто згадуємо про когось, окрім себе. Так, більшість із нас зосереджена на вирішенні перед усім власних – безперечно, дуже важливих – проблем і вважає, що труднощі інших його (її) або взагалі не обходять, або ми просто не маємо часу, коштів та наснаги, щоб комусь допомагати. І звичка думати таким чином поступово наповнює нас тією самою байдужістю до інших, за яку ми зазвичай лаємо урядовців, посадовців, бюрократів, олігархів: геть усіх, окрім себе!
Дивлячись у черговий раз на екрані монітора у вагоні метро коротенький сюжет про дворічного хлопчика або дівчинку, від яких мати відмовилась у пологовому будинку, ми можемо на якусь мить відчути до них жалість, та все ж коливання валютних курсів і прогнози щодо впливу фінансової кризи на наш власний статок привертають нашу увагу набагато сильніше. І навіть відома всім від середньої школи істина про те, що неможна – якщо ти людина – залишатися байдужим до чужої біди, неможна удавати, ніби не бачиш і не чуєш поряд із собою те, що насправді тривожить твоє сумління, – сама ця істина поступово перетворюється для нас на порожній звук.
Проте, варто лише одного разу відвідати звичайнісінький сільський дитячий будинок, подивитись в очі цим дівчаткам та хлопчикам, які просто не знають, кому сказати «мама» (не кажучи вже про те, як вони вдягнені та взуті, і в яких умовах багатьом із них доводиться жити), і куди вона поділась, та байдужість! Одразу ж в серці виникає бажання допомогти їм хоча б чимось! А коли дізнаєшся, що є люди, які вже намагаються щось робити, які об’єднані в спільноту, і в яких вже є в цьому певний досвід, – ну як тут не приєднатися до них?
Три роки назад молода киянка з небайдужим серцем, Лідія Морозова, та її друзі створили благодійний інтернет-портал
http://www.detdom.info" onclick="window.open(this.href);return false;. На ньому вони зібрали багато інформації про дитячі будинки України та потреби дітей. Дуже скоро до порталу почали приєднуватись різні люди, які захотіли допомогти дітям, котрі опинилися без батьківської турботи. Так з’явилися спільні поїздки до інтернатів, під час яких волонтери не просто привозили допомогу, а вивчали реальні проблеми дітей та багато спілкувалися з ними. Тут і виявилось, що допомога, якої потребує малеча у дитячих будинках, може і має бути різною, і не тільки грошовими коштами. А найчудове те, що піклування про дітей дуже просто можна об’єднати із вдоволенням власних творчих амбіцій, і перетворити чергову поїздку до інтернату в суміжну область на театральні гастролі! Саме про реалізацію такої можливості ми хочемо тут розповісти.
Створений у Київі наприкінці минулого року аматорський театр
«Місто сонця» розпочав свій новий театрально-виїзний сезон прем’єрою: 25 жовтня в дитячому будинку «Берегиня» у м. Бориспіль відбувся перший показ вистави «Морська братія».
Ініціатором створення цього незвичайного театру стала молода киянка Наталія Грабовська, яка щойно закінчила режисерський факультет Київського Національного університету театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. До її ініціативи одразу приєдналися кілька волонтерів вже згаданого інтернет-порталу
http://www.detdom.info" onclick="window.open(this.href);return false;. “Мадагаскарці у пошуках Нового року” – таку назву мала перша вистава, яку минулої зими театр під наталиним керівництвом підготував всього за кілька тижнів. В її основу поклали сюжет відомого американського мультфільму “Мадагаскар”.
Костюми для симпатичних зебри, жирафа, левиці та бегемота створювали самотужки з усіх підручних матеріалів.
З «Мадагаскарцями» театр “Місто Сонця” побував у понад десяти дитбудинках Київської, Полтавської та Чернігівської областей. Запрошень, звичайно, набагато більше. Але кожен волонтер, котрий задіяний у спектаклі, у житті має свою роботу, тож зібратися всім разом можливо лише на вихідні або на свята.
У новій виставі задіяні вже десятеро учасників. Це суттєво більше, ніж у «Мадагаскарцях». Складнішим став і сам сценарій. «Морську братію» Наталія створила у кращих традиціях вітчизняного театру юного глядача: вистава не є лише розважальним костюмованим шоу: вона містить у собі повчальну ідею. Адже головна її тема це боротьба Добра зі Злом, яке, здається, ось-ось має перемогти, але в фіналі все ж таки не може встояти перед одвічними цінностями дружби, вірності, відваги і, між іншим, потягу до знань. У виставі звучать перероблені у відповідності до її сюжету відомі пісні з вітчизняних мультфільмів, є в ній і танці, і навіть дуже кумедні елементи східних бойових мистецтв! Костюми дельфінів, акул та інших морських персонажів допомагали виготовляти професійні художники-модельєри (щоправда, на власні кошти артистів); декорації ж зроблені учасниками вистави власноруч. І те і друге вийшло яскравим, барвистим і трохи кумедним, викликаючи радісні та здивовані посмішки на дитячих обличчях. Втім, навряд чи треба нагадувати, що діти у провінційному дитячому будинку таке видовище можуть побачити, м’яко кажучи, не часто.
Прем’єру готували майже два місяці. Щотижня хлопці та дівчата збирались вечорами після робочого дня на малій сцені театру «Сузір’я», користуватись якою їм люб’язно дозволив директор Олексій Кужельний, і кожна репетиція проходила весело і плідно, проганяючи денну втому і наближаючи довгоочікувану зустріч з маленькими глядачами. Режисер Наталія Грабовська керувала творчим процесом із такою енергією і таким натхненням, які, напевно, не завжди можна зустріти й у професійному театрі. А, між іншим, вона й сама ось-ось мала стати мамою! (Що й відбулося саме напередодні прем’єри.) І її натхнення передалось акторам: хоча всі вони аматори, але щире бажання дарувати тепло і радість разом із відповідальним ставленням до спільної справи творять маленьке диво, – маленьке, але таке необхідне! І навіть дехто з дорослих глядачів визнавав, що під час перегляду був заінтригований розвитком подій, що відбувались на сцені.
Після першого показу у «Берегині» «Морську братію» повезли до школи-інтернату села Комарівка Чернігівської області.
Півтори сотні дітей мешкають прямо-таки у жахливих умовах: чого варті лише відсутність опалення та брудний сортир, розташований на вулиці! Разом із виставою волонтери привезли дітям необхідні речі, які вдалося зібрати: теплу одежу, мило й зубну пасту, зошити для навчання.
Важливо, що маленькі глядачі не лише пасивно дивляться виставу: під час її показу відбуваються ігри та конкурси з їхньою участю, а після закінчення – веселе і живе спілкування їх з персонажами, що супроводжується сміхом та баловством.
Нажаль, найшляхетніші вчинки окремих людей не можуть змінити на краще всіх реалій нашого життя, і театр «Місто сонця» стикається з певними труднощами. Зараз, наприклад, на має місця для репетицій. Крім того, кожна поїздка у дитячі будинки пов’язана з помітними витратами, які учасники розподіляють між собою. Але всі ці труднощі видаються незначними поряд із тією радістю, з якою маленькі мешканці дитячих будинків зустрічають приїзд волонтерів: справжнє щастя можливе, лише коли ти віддаєш, ділишся тим, що в тебе є. Байдужа людина навряд чи може бути щасливою!
“Не перший день я задаю собі питання: ЯК вирішити ці проблеми? – ділиться своїми роздумами Наталія Грабовська. – Як допомогти цим дітлахам позбавитись страхів і комплексів, почуття неповноцінності та гострої нестачі любові? Так, цим дітям дуже потрібні: матеріальна допомога, спектаклі, ігри, подарунки… Та, на жаль, це триватиме лише день-два. А так, щоб назавжди? Ідеальне рішення – всиновити усіх сиріт. Але ми знаємо, що цього ніколи не станеться. Тож потрібно щось робити. Якщо ми – суспільство, то це – наші діти! Не тих людей, котрі їх кинули, не держави, а наші!”
Якщо після прочитання цієї статті у вас виникне бажання приєднатись до спільноти людей, які відчувають відповідальність за обездолених дітей або просто чимось допомогти, зайдіть на сайт
http://www.detdom.info" onclick="window.open(this.href);return false;, і вам будуть раді.
Олександр Михайленко
www.teatral.org.ua
