Фрідайвінг

бовтанка-2. Теми, які шкода видаляти, та які актуальні чи корисні для читання навіть після закриття
Аватар користувача
Фіолетовий модератор
)_*_(
)_*_(
Повідомлень: 805
З нами з: 23.5.10 10:57
Стать: жін

Фрідайвінг

Повідомлення Фіолетовий модератор » 12.2.18 21:35

Фрідайвінг в Україні.

Інтерв'ю з Олександром Бубенчіковим.

Фрідайвінг в Україні - молодий вид спорту. Імена українських фрідайверів багатьом поки що невідомі. У серії інтерв'ю ми хочемо розповісти вам, хто вони.

-Олександр, чи правда, що Ви багаторазовий рекордсмен України і єдиний, хто представляє нашу країну на світовому рівні?

-Правда, що я багаторазовий рекордсмен України, чемпіон. Всі національні рекорди України в усіх дисциплінах належать мені. Але, що тільки я представляю Україну на міжнародній арені - неправда. Є ще й інші фрідайвери, які гідно виступають на міжнародних змаганнях, розвиваються і просувають цей вид спорту.

-Чи не важко це - бути першим? «Настають на п'яти», потрібно весь час бути у формі?

-Ну, на п'яти ніхто не настає в нашій країні. Останній чемпіонат України це показав.

-Чемпіонат України, який проходив в Одесі? Розкажіть, будь ласка, про свої результати.

Мої результати були дуже скромними, виходячи з моїх можливостей. Але і їх вистачило для перемоги. Фактично я «злив» ці змагання.

-Спеціально?

-Ні в якому разі. Налаштовувався. Збирався. Готувався досить серйозно до змагань, планував показати кращі свої результати. Але так як я був ще й одним з організаторів змагань, то до своїх виступів не зміг нормально підготуватися, сконцентруватися, розслабитися. Відповідно статика у мене вийшла всього 4 хвилини.

-І це при тому, що національний рекорд у Вас в статиці 7:29? Наскільки близько підібралися українські фрідайвери до Вашого рекорду?

-Кілька людей в Україні підібралися до позначки в 7 хвилин. Але на Чемпіонаті України цю позначку ніхто не подолав.

Чи можна Вас назвати професійним спортсменом?

Знаєте, професійний спортсмен - це той, хто заробляє спортом гроші, а любитель - той, хто на спорт гроші витрачає. Я ж не заробляю, але вже і не витрачаю. Так що я - спортсмен-напівпрофесіонал.

-Прекрасний стан для спокійного розвитку?

-Так.

-Але через те, що Ви займаєтеся організаційними питаннями, Ви втрачаєте форму, як фрідайвер? Чи не доведеться вибирати? Тому що людей, що затримують дихання на 7 хвилин мало. Хоча з хорошими організаторами справи йдуть так само ...

-За останні роки в AIDA Україна (національна асоціація з розвитку фрідайвінга) ми виконали величезну роботу для розвитку цього чудового виду спорту. Сформувалася команда людей, яка організовує змагання, проводить заходи, але вільних кваліфікованих рук все ще не вистачає. Концентрація тільки на спортивні досягнення, безумовно, дала б свої результати, але поки у мене немає такої можливості.

- А можете назвати команду спортсменів, які поїдуть на Міжнародні змагання з фрідайвінгу в Сербію, м Белград?

-Так, це Наталія Жаркова, Олександр Джабур, Сергій Бас, Костянтин Сокира і я.

-Ви назвали п'ять чоловік. Спочатку обмеження для участі - 3 чоловіки і 3 жінки?

-Була така квота, потім її збільшили до 6 чоловіків і 6 жінок. Більш того, є ще одне додаткове місце, завдяки тому, що я отримав «WILD CARD» на чемпіонаті світу в дисципліні динаміка в ластах - в минулому сезоні мій результат став десятим у світі.

-Це чудово для України, десяте місце в світі.

-Так, але результат може бути ще краще.

-Тоді чому ж Ви шукайте спонсорів для майбутніх змагань?

-Відповідь дуже проста - тому що у нас їх немає.

-Український фрідайвінг знаходиться в такому положенні, що держава грошей не виділяє, не дивлячись на те, що ви представляєте країну на міжнародному рівні?

-Ми змушені розраховувати тільки на приватних спонсорів або на свої власні сили. Саме тому на чемпіонат їдуть 5 осіб з 13 можливих. Фактично їдуть ті, хто може дозволити собі це оплатити. Багато сильних хлопців, які могли б гідно представити Україну на чемпіонаті світу, просто не мають фінансової можливості поїхати і виступити. Але є надія, так як фрідайвінг тільки починає розвиватися в Україні. І поки він не олімпійський вид спорту, але є люди, які займаються розвитком фрідайвінга на світовій арені. Вони працюють над тим, щоб включити фрідайвінг в програму Олімпійських ігор.

-А розкажіть, будь ласка, як Ви взагалі почали плавати, як прийшли у фрідайвінг?

-Перші контакти з водою - в дуже ранньому дитинстві. Навчив мене плавати батько. Моє дитинство пройшло в Чернігові, на річці Десна. Влітку ми проводили на ній багато часу. Але це все таке, аматорське плавання. А спортивним плаванням я вже зайнявся в університеті, на другому курсі.

-Скільки ж Вам було років?

-У 18 років я тільки почав займатися плаванням. Вчитися ніколи не пізно. У мене було спортивне дитинство: починав я зі спортивною гімнастики, дуже любив стрибки на батуті, ходив в секцію легкої атлетики, займався футболом. Навіть стояв на воротах за школу. А на другому курсі пішов в секцію плавання. Причому пробився туди, де займалася збірна університету. Але спочатку я себе переоцінював. Я думав, що плаваю краще. Проплисти 400 метрів на першому тренуванні для мене виявилося великим завданням. Техніка плавання була більш-менш, але витривалості не вистачало. Десь через місяць у мене з'явився прогрес, і принаймні я вже міг плавати зі збірною університету.

-Це по 2-3 км за тренування?

-У нас були часи, коли ми займалися по 5 днів на тиждень і плавали по 4-5 км за тренування. Півтори години. І в такому режимі 5 або 6 років.

-А у фрідайвінг як вас занесло? Звідки ви дізналися, що він існує?

-Це була цікава історія. Все сталося влітку, коли я навчався на передостанньому курсі університету. Під час сесії треба було готуватися до іспиту, але дуже не хотілося. Я думав, чим би мені зайнятися. Жив я тоді в гуртожитку і зайшов до сусідньої кімнати до друга. А він мені каже: «Хочеш, я тобі відео покажу?» - і ставить ролик, де Гійом Нері (Guillaume Néry) пірнає в Dean's Blue Hole. Відео називається «Free fall».

-Ваше знайомство з фрідайвінгом почалося з такого чудесного ролика?

-Так, а я відкрив тоді рот і питаю: «А що це таке взагалі?» А один каже - це фрідайвінг називається. І я себе питаю, як таке можливо взагалі? На одному диханні так пірнати? Як же таке можливо? А один ще розповів про світові рекорди і щелепа у мене просто відпала. Ось з того моменту я і почав активно поглинати інформацію з фрідайвінгу, тренуватися, затримувати дихання. У гуртожитку на ліжку я затримував дихання і мучився від контракцій, а мій сусід сидів поруч і не розумів, що відбувається.

-Не страшно було?

-Я ж підійшов грамотно до питання, вивчив теорію. Я вже тоді розумів, що таке «блекаут», які наслідки за цим і як потрібно підходити до тренувань. Коли подивився відео, ми з другом домовилися, що влітку спробуємо пірнати в глибину. І 24 серпня 2010 року, в день Незалежності України, ми поїхали на мис Сарич. Це найпівденніша точка України. І там перший раз ми пірнали.

-А яке спорядження у вас було?

-Друг мій тоді вже купив собі маску. А у мене не було взагалі нічого. З необхідного спорядження були тільки плавки. Не було ні маски, ні трубки, а про гідрокостюм і ласти я міг тільки мріяти.

-І у Вас була одна маска на двох?

-Ні, я взяв маску у відпочиваючих на березі. Вони мене ще запитали: «А на яку глибину ви будете пірнати?» Ну, кажу, метрів на 16. А вони з посмішкою запитують: «А маска витримає?». Буйком у нас була шестилітрова баклажка з-під води. Тросом - дві білизняні мотузки, пов'язані між собою. Причому ми кожні два метри нав'язали вузликів, щоб вимірювати глибину. Замість вантажу прив'язали камінь, який знайшли на пляжі. У морі знайшли глибину 16,5 метрів. Нам тоді здавалося це величезною, непоборною глибиною. Почали пірнати. Без ласт, без вантажів, без гідрокостюмів. Брасом. Кілька нирків довелося зробити, щоб розпірнатись. Потім я пірнув до дна, захопив жменю піску і поніс вгору як доказ. Тоді я відчув особливе відчуття: коли підходиш до дна, починається негативна плавучість. Вода перестає виштовхувати вгору. Я встав на дно ногами і міг спокійно оглядати підводний пейзаж, підняти голову і побачити, як на поверхні грають відблиски. І там, далеко, мій друг, такий маленький-маленький, чекає мене. Я розумів, що надімною безліч тонн води і до вдиху цілих 16 метрів, але при цьому мені було комфортно і абсолютно не страшно. Зовсім по-особливому відчуваєш навколишній простір в такі моменти. Цей незабутній день я вважаю днем народження себе, як фрідайвера.

-А потім?

-Ми з другом повернулися і засіли в Інтернеті. Знайшли змагання з фрідайвінгу. І один сказав: «Треба їхати».

-Все з тим же самим? Як його звати?

-Діма Коваленко. І ми почали готуватися до змагань. Поки практикувалися по затримці дихання, я перевищив український рекорд по статиці. Він тоді був 6:05. А я зробив 6:10. Причому час я засікав на телефоні і, щоб зберегти відсічеку, потрібно було дати їй ім'я. Спочатку називав по часові, потім прогрес у мене почався поступово. Коли вийшло 5:10, я назвав її «я в шоці», 5:40 - «я в шоці 2», а коли дійшло до 6:10, я написав «вже не в шоці». Ось так ми готувалися. У листопаді ми поїхали на кубок України в м Дніпродзержинськ. І показав я там 5:20 -це були перші змагання, не було гідрокостюма, я підмерз. Результат - 3 місце.

-І з тих пір змагань не пропускає?

-Так, українські не пропускаю.

-А хвилюватися продовжуєте?

-Так, хвилюватися продовжую. Буває, коли до статики готуєшся, робиш останній вдих, перевертаєшся і прямо відчуваєш, як твоє серце б'ється. Не просто серце, а все твоє тіло пульсує.

-І як заспокоюєтеся? Щось говорите самі собі?

-Я намагаюся нічого не говорити. Єдине, що проводжу техніки релаксації, свої. Ділюся своїми напрацюваннями, коли є можливість адекватно донести інформацію. З деякими техніками потрібно бути обережним.

-У Вас власна методика? Ви ні в кого не вчилися, займалися самостійно?

-Звичайно, навчався. Вирішив не винаходити велосипед і поїхав вчитися до Умберто Пеліццарі. У той же час, до нього з України поїхали ще 6 осіб. Це був інструкторський курс, на якому нам було приділено дуже багато уваги інструкторів. Там були найсильніші і славнозвісні фрідайвери з усього світу: Умберто Пеліццарі, Сара Кемпбелл, Мартін Заяц, Мігель Лозано, а лекції з компенсації тиску нам читав сам Федеріко Мана. І з тих пір я називаю його «Бог еквалізації».

-Що таке еквалізація?

-Термін еквалізація у фрідайвінгу - це вирівнювання тиску. Є два основних способи продувки: маневр Вальсальва - найпростіший, але малоефективний, тому що витрачається багато енергії. І маневр Френзель - найефективніший, він економічніший і дозволяє продуватися на великих глибинах. Навіть Маусфіл - це різновид Френзеля.

-Не знаю про такий маневр.

-А Федеріко Мана знає. І мене навчив. Ті, хто заглиблювалися в тему компенсації тиску - його теж знають. Насправді я називаю Федеріко Мана богом еквалізації, тому що він настільки заглибився в цю тему, настільки її вивчив, що у нього все розкладено по поличках, все взаємопов'язано, все логічно обґрунтовано. Можу навести приклад: після його лекції, я поспілкувався з ним особисто, поставив кілька запитань, тому що тоді Маусфіл у мене не виходив. Він сказав зробити так-то і так-то. Я пішов в воду, зробив і збільшив глибину відразу на 10 метрів. До цього поріг по еквалізаціїі у мене був на п'ятдесяти метрах, і глибше не міг опуститися просто через неможливість продутися.

-Продуваться цим методом можете навчити?

-Так, я навчаю людей. Але тут попит перевищує пропозицію. Я маю основне місце роботи і проводити часто курси не можу. Питання часу. Графік у мене такий: о 9 ранку я йду на роботу і в 11 вечора повертаюся. Три рази в тиждень мінімум сам тренуюся. Іноді треную інших людей, що також дуже енергозатратно.

-Чому потрібно навчитися, щоб стати фрідайвером?

-Правильно дихати в першу чергу. І правильно не дихати.

-Але це для статики, а для динаміки? І скільки для цього потрібно часу?

-Для динаміки знадобиться техніка плавання. Я бачив людей, які схоплюють на льоту - вони відчувають своє тіло і можуть ним керувати. Їм просто потрібно сказати що робити і як саме. Інші не так швидко схоплюють, вони дуже хочуть зробити, але просто не можуть. Їм потрібно практикуватися більше. Все індивідуально. Я проводжу курс за методикою Умберто Пеліццарі, є чітка програма, вправи на суші і в воді, прописані навички, які потрібно освоїти.

-Є правила, які порушувати не можна?

-Так, це перше правило безпеки фрідайвера. Не пірнати наодинці. Якщо мова йде про спортивний фрідайвінг - це правило порушувати не можна.

-Щодо тренувань. Яка частина приділяється техніці плавання, затримок дихання. Як Ви готуєтеся до найближчих змагань?

-Найближчі змагання, до яких я готуюся, пройдуть в Сербії, в Белграді з 21 по 30 червня. Це буде Чемпіонат Світу по дисциплінам у басейні. Якщо говорити про структуру тренувального циклу, то в початковій фазі циклу - плавальні та аеробні навантаження, спрямовані на поліпшення ЗФП, потім йде перехідний цикл. І потім - фрідайверскі тренування. Фрідайверскі тренування я поділяю на дві частини: перша присвячена техніці, а друга - безпосередньо довгим ниркам і гіпоксичнйї роботі.

-А як часто ви пірнаєте на свій максимум?

-Ближче до змагань я починаю частіше пірнати максимуми. Десь раз-два в тиждень.

-Чи використовуєте Ви на тренуваннях пронирювання зі швидкісними пропливами?

-Гіперкапнічні тренування теж є, але не перед змаганнями. Основну частину тренувального циклу - ви створюєте «олівець», який перед змаганнями «загострюєш».

-Чи використовуєте Ви техніки з арсеналу гімнастики йогів?

-Йогу, як таку, я не практикую. Якщо йоги підходять до цього, як до управління енергіями ... Я використовую вправи тільки з точки зору фізіології. Підбираю ті методики, які мені допомагають.

-В цьому Ви не самотні - дуже багато хто займається йогою «з точки зору фізіології».

-Ви хочете сказати, що є люди, які практикують йогу і при цьому ніяку філософську базу не використовують ?!

-Звичайно є. Кожен займається ,виходячи зі своїх внутрішніх спонукань та потреб. Про вправи нам розкажете?

-Всі вони спрямовані на збільшення гнучкості тіла, грудної клітки та діафрагми.

-А крім змагань, є місця, де б Ви хотіли попірнати?

-Питання більше навіть не «де б», а «з ким би». Нещодавно в Одесі я пірнав з дельфінами, це було моєю мрією. Поки мрією залишаються кити, китові акули і морські котики. Я ось пірнав ще з мантами.

-Розкажіть, будь ласка.

-О, це взагалі неземні створіння. Неземні. Я пам'ятаю, як вперше їх зустрів. Це було щось неймовірне. Пливла вона десь метрах на 15. Я її наздогнав, пірнув, і поки до неї плив, вона розгорнулася подивитися, що там відбувається: повернулася до мене пузиком і дивиться прямо в очі. А очі у них такі ж великі і глибокі, як у коней. Завис поруч з нею, і створюється відчуття, що на тебе дивиться прибулець. У них абсолютно незвичайна форма. Так ось, підпливаю до неї, дивлюся в її очі, як вона махає своїми крилами. Ставлю поруч руку, я не чіпаю її, і раптом вона проводить своїм крилом по моїй долоні. Я був вражений. Вони не гладкі, вони шорсткі, як котячий язик. Такі враження, що я плавав з триметровим котячим язиком з кінськими очима. Одним словом: інопланетянин.

-Стільки вражень. Фрідайвінг змінив ваше життя?

-Всі зміни були досить плавними. Не думаю, що справа тільки в фрідайвінгу. Чиє життя не візьми - весь час щось змінюється, з'являється нове коло спілкування, з'являються нові знайомства, нові інтереси.

-Втомлюєтеся Ви від фрідайвінгу?

-Так, буває. Восени 2012-го на командному чемпіонаті Світу в Ніцці, Само Йеранко (Samo Jeranko), один з найсильніших фрідайверів Словенії, сказав чудову фразу щодо фрідайвінгу: «Коли все стає занадто серйозним, пристрасть йде». Коли ти починаєш себе змушувати, коли потрібно пірнати через силу, тому що треба, а не тому що хочеться - тоді стає туго і пристрасть зникає. І бажання займатися фрідайвінгом зникає також.

-Ви себе до такого стану не доводите?

-Пару моментів було. Але зараз я намагаюся пірнати в задоволення.

-А що ще крім фрідайвінгу?

-Знаєте, коли був в Шарм-ель-Шейху, на курсі Умберто Пеліццарі, Фредерік Сесса (Frederic Sessa), який як раз встановив рекорд світу в динаміці в ластах, читав нам лекцію. Я тоді марив фрідайвінгом і слухав кожне його слово. Фредерік розповідав, як тренується, давав поради і в кінці сказав: «Головне пам'ятайте, фрідайвінг - це не все життя». Я тоді подумав, як рекордсмен світу взагалі може таке говорити. Тепер я розумію, що він має рацію, і фрідайвінг - не все життя. У мене безліч захоплень. Це гірські лижі, стрибки з парашутом, картинг. І навіть стрибки на батуті.

-Чи правда, що у фрідайверів інший світогляд, що на фрідайвера завжди можна покластися? Або це міф?

-Я думаю, що це закономірність. В основному ті люди, які займаються фрідайвінгом, мають певний світогляд. Все взаємопов'язано. Люди, які мають певний світогляд, певні цінності - приходять у фрідайвінг. Ті люди, які починають займатися фрідайвінгом набувають більш гармонійний, я б сказав, правильний світогляд.

-У чому тут справа? Вода? Тренування? Колектив? Що змінює людину?

-Це природньо, спілкування з водою. Вода завжди була такою субстанцією, яка грає дуже важливу роль в житті людини. Плюс найголовніше - ти вчишся відчувати себе, контролювати себе, спілкуватися з самим собою. Коли людина знаходить контакт з самим собою, знаходить гармонію, це не може не відбитися на її поведінці, на її світогляді, на її спілкуванні з іншими людьми.

-Є люди, які пірнають, але не беруть участі в змаганнях.

-Займаючись фрідайвінгом, зовсім не обов'язково брати участь в змаганнях. Наприклад, Олена Удовенко раніше не брала участь в змаганнях, а тепер спробувала. У неї стабільні результати, їй сподобався сам процес. Більшість людей, які беруть участь в змаганнях, вони не комусь щось доводять, а в першу чергу собі.

-Але є люди, які і собі нічого не хочуть доводити ...

-Будь ласка, це також має право на життя. Але змагання створюють особливі умови і особливу атмосферу. Одна справа пірнати в своє задоволення, а інша справа, коли ти повинен встигнути підготуватися, зібрати себе і пірнути в певний момент. Для цього потрібно більший самоконтроль, витримка і підготовка. Для мене змагання - це частина тренування. Мені запам'яталося ще зі школи: «Контрольна - це також час для того, щоб вчитися». І з кожних змагань я привожу вагон досвіду.

-Зовсім недавно на затримці дихання ви пропірнули Арку Блю Холла?

-Так. Вранці 11 травня я пропірнув Арку Блю Холла. Зробив я це в моноласті, з постійною вагою. Час пірнання 2:27, максимальна глибина - 58м. Вона дуже красива і зовсім не страшна.

phpBB [media]


-Будь-яка людина може стати фрідайвером, як Ви вважаєте?

-Так, якщо це заняття до душі. Взагалі, потрібно робити тільки те, що подобається. А те, що не подобається, робити не потрібно. Спочатку буде страшно, але цікаво, а потім - страшно цікаво!
Вкладення
fridiving.jpg
fridiving.jpg (55.94 Кіб) Переглянуто 2745 разів
Зображення

Повернутись до “Корисні і цікаві теми”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 8 гостей