Велокиїв

В цьому місті людей – майже десять мільйонів,
Тут є безліч шикарних і бідних районів,
Лиш немає тут місця для нас, моя мила, немає тут місця для нас.

Так, ми мали вітчизну, факти свідчать уперто.
Глянь на мапу, ти знайдеш її і тепер там,
Але ми не вернемося вже, моя мила, туди не вернемося вже.

Часом згадую я заміський один цвинтар,
давній тис щовесни там вкривається цвітом.
А прострочений паспорт – безсилий, кохана, цей паспорт – безсилий, на жаль.

Консул сердився, бив кулаком по стільниці:
«Офіційно ви мертві, і це не дурниці».
Втім, ми досі навіщось живі, моя мила, ми й досі навіщось живі.

В комітеті зі мною поводились чемно:
«Ви приходьте за рік. Нині все це даремно».
А куди нам сьогодні іти, моя мила, куди нам сьогодні іти?

Був на мітингу. Спікер сказав: «Дай їм палець,
І відкусять по лікоть. Таке вже траплялось».
Він про нас із тобою сказав це, кохана, про нас із тобою сказав.

А відтак вдарив грім над Європою раптом.
Це був Гітлер. «Всім зайвим вже час помирати».
О, я знаю, про кого сказав він, кохана, я знаю, про кого сказав.

Бачив пуделя в курточці я на шпацері,
Бачив також для кицьки відчинені двері.
Та ж вони – не німецькі євреї, кохана, либонь, не євреї вони.

Був у гавані біля старого причалу.
Бачив рибок, що зграйкою вільно промчали.
Десятів футів від берега лиш, моя мила, так близько від мене були.

Ще у лісі гуляв, слухав птаство у полі.
Тут немає політики – вольному воля.
Це тому, що й людей тут нема, моя мила, нема тут між ними людей.

Бачив дім уві сні: безліч поверхів, вікон,
хтозна-скільки дверей – не охопиш їх ліком.
Та для нас не було там нічого, кохана, нічого для нас не було.

Я на площі стояв, вився сніг білим роєм.
Десять тисяч солдатів проходили строєм.
Це за нами з тобою прийшли, моя мила, за нами з тобою прийшли.

1939