Блог історика: як знакові будинки Києва стали пам’ятками архітектури
30 років тому – 21 січня 1986-го – Київський міськвиконком надав офіційного статусу "пам’ятка архітектури" багатьом спорудам, що є окрасою Києва.
Батьки міста не з власної ініціативи взялися за цю справу – виконували урядову постанову 1983 року. Отже, три роки знадобилося, щоб "Київпроект" інвентаризував "пам'ятки архітектури, території та забудови м. Києва" і склав відповідний список, а тоді його затвердити у сесійній залі. Роботи чимало – список містить 122 об’єкти.
Серед споруд, визнаних архітектурними пам’ятками, нині відомі "Замок барона" на Ярославовім валу, жовтий корпус Університету ім. Тараса Шевченка, "Будинок з кицями" на Гоголівській, Центральний універмаг, Театр оперети, "Шоколадний" будинок на Печерську, Будинок учених, Художній інститут (сьогодні Художня академія), Театральний інститут ім. Карпенка-Карого (тепер Театральна академія), Консерваторія (сучасна Музична академія), Чортів мостик (нині відомий як міст Поцілунків) тощо.
Це був, без перебільшення, прорив. Адже раніше охоронного статусу набували (за невеликими винятками) будинки, пов’язані з нелегальною діяльністю більшовиків у часи царату, або такі, де під час Другої світової війни містилися підпільні райкоми комуністів. Особливий статус надавали також спорудам давніх часів – храмам княжої доби та подільським кам’яницям, що пережили пожежу 1811 року.
А тут – архітектурно цікаві будинки, не пов’язані з ідеологією!
Друга несподіванка: статус архітектурної пам’ятки отримали, серед інших, споруди радянського періоду. І не тільки довоєнні (як, приміром, Залізничний вокзал або ресторан "Динамо"), але й станції метрополітену, відкриті 1960 року, – їхній вік складав лише чверть століття.
Характерна риса тих часів – прізвища колишніх власників будинків, що набули статусу пам’яток архітектури, залишалися невідомими широкому загалові. Те саме стосувалося й прізвищ зодчих.
Чи не всі більш-менш оригінальні споруди кияни приписували авторству Владислава Городецького. Його вважали творцем не тільки "Будинку з химерами" на теперішній Банковій (що цілком відповідає істині), але й уже згаданих "Замку барона", "Будинку з кицями", а також двох колишніх клінік на теперішній вулиці Олеся Гончара і "Замку Річарда Левове Серце" на Андріївському узвозі, до яких він не має стосунку.
Цю наївну міфологію зафіксував київський письменник Віктор Некрасов у "Записках роззяви". "Лише тепер, – писав він на початку 1970-х, – і то зовсім випадково (підніс старенькій важкий кошик, вона мені й повідала), дізнався я, що автором найулюбленішого мого будинку був теж Городецький. Це "Замок Річарда Левове Серце".
Натомість прізвища київських архітекторів Володимира Безсмертного, Ігнація Ледоховського, Миколи Добачевського, чиї оригінальні творіння приписували Городецькому, були відсутні у свідомості киян.
Список об’єктів, що його затвердили в січні 1986-го, дозволяє відчути деякі комплекси тогочасної влади. Зокрема, згадуючи синагогу Розенберга по вулиці Щекавицькій, 29, укладачі списку соромляться слова "синагога". Вживають натомість багатослівний, проте порожній за змістом евфемізм "колишній будинок Київської іудейської релігійної общини". Словосполучення "колишній будинок" звучить дещо лукаво – релігійній общині міг належати і житловий будинок, і взагалі будь-який. Крім того, синагога на той момент (і тепер) чинна, тобто будинок і далі належав згаданій спільноті, тому прикметник "колишній" виглядає трохи дивно.
Усі занесені до списку об’єкти отримали статус пам’ятки архітектури місцевого значення. Щодо "Будинку з кицями" або "Замку барона" можна погодитися. Але хіба ж місцевого значення, наприклад, занесений до списку будинок Верховної Ради? Або будинок уряду? Статус цих споруд уже тоді був "республіканським", тобто загальноукраїнським.
Натомість у затвердженому списку відсутні деякі важливі об’єкти. Приміром, будинок ЦК на вулиці Орджонікідзе (нині Адміністрація президента на Банковій) або будинок колишнього Кадетського корпусу на Повітрофлотському проспекті (на той час штаб Київського військового округу, нині – міністерство оборони). Чудові зразки архітектури! Певно, їх відсутність пояснюється "режимністю" об’єктів.
У листопаді того ж року з’явилося продовження списку – кількість архітектурних пам’яток збільшилася ще на 73 споруди. Загалом 1986 року під захист Київського міськвиконкому потрапили 195 об’єктів. Не всі вони вціліли до наших днів. Приміром, від Центрального універмагу залишився лише автентичний фасад. А від будинку по вулиці Хмельницького, 17 – лише спогади.