Це була класна, тепла, душевна і неймовірно красива подорож!
Миколаївщина - безлюдна і загадкова. Тут прекрасні ґрунтові дороги, національні парки з тисячолітніми скелями й каньйонами, піщані пляжі на берегах розмашистих річок, дикі птахи і дикі тварини. Місця сили йдуть каскадами, одне за одним. Тут практично немає цивілізації - у селах стоять цілі вулиці закинутих, напівзруйнованих хат. Ніяких ресторанів, ніяких АТБ, навіть не кожен придорожний магазин буде працювати.
Для того, хто хоче втекти від метушні й зазнати дикого відпочинку - ідеальний варіант. Є безліч зручних і видовищних місць для ночівлі, а також купання, залипання і фотографування.
Дуже пощастило з погодою. Перший день їхали проти вітру, замерзли, увечері потрапили під дощ. Але в наступні чотири було справжнє бабине літо: вранці зішкрябували з наметів паморозь, а вдень купалися і засмагали на привалах. Після Олександрівки починається лютий кавунець, тому довелося кілька разів клеїтися. На четверу ночівлю стали у лісовому розпліднику, де були всі ознаки присутності кабанів, а вночі за табором хтось виразно плямкав.
Ділянка вздовж Бугу до Мигії виявилася непроїжджабельною - довелось вертатися і їхати через поля. З кожним днем зростав вертикальний набір, тому до Первомайська докотилися вже у вафлях. Вишенькою на торті стало добирання до Помічної електричкою, яка ніфіга не електричка, а плацкартний потяг із двох вагонів, і куди нас не хотіли пускати з велосипедами (хоча квитки на багаж були). А нічна Помічна - взагалі незабутнє враження, сповнена комунікабельних п'яниць і підозрілих зарізяк. Треба буде якось повернутися у це місто, народжене із залізничної станції, і подивитися на їхню гіперболоїдну водонапірну вежу, схожу на Ейфелеву.
Більше фото (і трохи відео)