01.01. Новорічний Синяк & Обавський камінь Фотоальбом
О, перше січня.
Ти чуєш чи не найбільше обіцянок схуднути/зайнятися спортом/кинути палити/стати добрішим тощо
.
Але при цьому чи не найчастіше бачиш людей у найнепривабливішому стані
Ми ж вирішили зламати це неподобство і зустріти 1 січня нетривіально. Тверезі
але у Синяку
Людей на все село зустріли кілька осіб, зате кітики не цуралися незвичних гостей
Ліс за селом люди відвідують нечасто (про що свідчать чисті потічки), але навіть взимку ми знайшли сліди. По ним трохи поблукали, але зрештою вийшли на трек
Ліс, засніжений і туманний, вражає тишею
і кількістю повалених дерев
Потрібного повороту немає, але сліди йдуть далі. І ми по ним. Аж тут вони неочікувано закінчуються посеред гори... ХРЕСТОМ
Хрест - і все. Далі незаймана цілина
. Так, наче якась істота зіскочила з дерева і пішла вниз. А між тим снігу немало, і непоміченим пройти не вдалося б!
Оскільки гора, на яку ми хотіли зійти, лишається десь зліва, і навіть натяку на дорогу немає, вирішуємо повертатися
.
По своїм же слідам, оскільки крок вліво-крок вправо - снігу по коліно і вище
Спустившись вниз на галявинку
обідаємо і запускаємо хлопавку
Рельєф у Синяку сприяє санковим розвагам. А якщо немає санок - є товариш з палицями і пінопоп у кульочку
Спустившись у село рахуємо, що до темряви ще 3 години, до сауни - 4, а отже можемо зганяти на Обавський камінь! Там же всього 2 км
.
ніколи! Чуєте? НІКОЛИ! Не кажіть в горах
"всього Х кілометрів"
Підйом на гору від санаторію промаркований жовтим - це радує. Спочатку це стежка у лісі, потім - лісовозна дорога
Снігу немало, переважно 30-50 см, тропимо по черзі (принцип як на шосе: першому найважче) і йдемо
Добра людина, яка маркувала той маршрут, дайбоже тобі здоров"я: наявність тих маркерів вселяла надію на успіх. Адже часом завали перевищували наш зріст, і доводилося обходити/облазити кущами.
в один з таких обходів я провалилася майже по пояс, і відчула себе ріпкою, адже сама вибратися вже не могла (заважало дерево, що лежало поряд)
Фрази, що зринали позаду ("Анічка, йди за шию потримаю!", "це 2 кілометри довжиною в життя!", "та зупиніть вже її хто небудь!") додавали сил бігти швидше
.
І от коли вже до заходу сонця лишалося півгодини, ми нарешті підкорили гору (~983 м)
Сам камінь не відвідали (скелі добряче замело снігом, та і через туман видимість дуже обмежена), зате вершина виглядала казково
Вниз збігли швиденько, потім 5 км до готелю, і о 19:00 вже грілися у сауні.
П.С. цей день був only for you, Max. З бойовим хрещенням!
Краще зноситися, аніж заіржавіти.