Ну, ось ми і вдома. Хух! Такого розмаїття вражень я не отримував вже давно!
Всі фотографії та відео архівом
Сподівання.
Ось вона, довгоочікувана відпустка, і не просто відпустка, а в Карпати, і не просто в Карпати, а з Woffka та його родиною, з якими ми давно не бачилися, за якими ми скучили і з яким завжди дуже цікаво мандрувати. Прогноз погоди, правда, не радує: +6 зранку, +15 вдень, дощі… Ну і нехай, а ми наберемо з собою купу теплих речей на підміну, взуття і дощовики. Купили трекінгові штани та куртки. Фізично ми також підготувалися: з малими кожен ранок цілісеньке літо бігали на зарядку в сусідню школу. Пакую наплічники собі, доньці та сину. Зважуємо: рюкзак сина важить 6 кг, доньчин 12 кг, а мій - 24 кг.
Початок.
День від’їзду. Несподівано прогноз погоди кардинально змінюється в кращу сторону: обіцяють до +25 і сонячно. Добре, одягаю на малих шорти і вирушаємо на вокзал. Старенький вагон розпалився на сонці. В купе задуха. Від’їхавши від Києва, відчуваємо запах торфових згарищ. Повкладалися, намагаюсь заснути. Раптом, з жахом усвідомлюю, що поспіхом змінивши при виході штани на шорти для дітей, я забув їхні чудові нові трекінгові штани висіти на гачку вдома. Обливаюся холодним потом і розмірковую, куди буду бігти одразу після приїзду в Івано-Франківськ, щоб купити штани для дітей, підраховую, скільки на це може піти грошей. Так, в роздумах, проминула ніч.
Зранку трохи почекали Woffka, який приїхав іншим поїздом, залізли в бусик та поїхали назустріч пригодам.
Нарешті ми в Осмолоді. Закупляємось в магазині (переобладнаний вагончик) хлібом, водою, сгущенкою, печивом та виходимо на маршрут. Погода чудова, настрій теж.
По дорозі бачимо туристичну мапу зі схемою пішоходних маршрутів.
Переходим по мосту через річку Молода
Дороги розходяться і на перехресті стоїть покажчик маршрутів. Нам - по червоному маршруту на гору Високу.
До неї, як видно з покажчика, 10 км (5 годин ходу).
Далі йдемо вздовж річки Лімниця (до речі, однієї з найчистішої в Україні), ще один покажчик
Переходимо черех хиткий підвісний міст
і ліземо вгору.
Раптом, метрів через 100 згадуємо, що непогано би і поснідати та зупиняємось на перепочинок.
Поки Woffka чаклує з пічкою Бонда
діти розважаються.
Довелося спуститися вниз за водою, а потім ще раз, щоб помити посуд.
Після сніданку продовжуємо дряпатися вгору.
Ого! Яка краса!
Стрибаючи по камінцях, перелазячи через корінці та повалені дерева потихеньку набираємо висоту
Доволі часто доводиться робити перепочинок
але настрій бадьорий
Нарешті вилазимо на хребет Ватагів і перед нами відкриваються чудові краєвиди
Ось вона, гора Велика, яку нам треба сьогодні подолати. А між іншим, вже майже шоста година вечора.
Йдемо по вузький стежинці вздовж жерепу - низькорослої сосни, яка захищає підступи до вершини гори.
Краєвиди просто вражають, забуваєш і про втому і про голод
Останні метри
Нарешті! Вершина!
Короткий перепочинок.
А куда ж далі? Он там, круто вниз по жовтому маршруту. Покажчик говорить, що до полонини півгодини ходу. Ну що ж, побачимо.
Спуск на полонину Середню почався о сьомій вечора і закінчився вже в повній темряві десь о десятій. Як добре, що я заздалегідь купив налобні ліхтарики нам трьом! Без них було б дуже сутужно. В повній темряві розклали намет і зварили кашу. Але вона просто не лізла в горло, так ми втомилися! З’їли по кілька ложок і завалилися спати.
Другий день.
Ранок. Розплющив очі і поворушив руками, ногами. Я ще живий? Здається, що так. І навіть нічого не болить. Ну, майже.
Життя налагоджується! Почулося лагідне торохкотіння краплинок дощу по тенту намета. Як добре під нього спиться!
Дощик то починався, то припиняв йти, і я все ніяк не міг зважитися і вийти з намету. Та і не хотілося! Нарешті я вибрав момент і виповз з намету, заварив чай і огледівся навкруги.
Незважаючи на похмуру погоду, полонина одразу вразила своєю красою! М’яка, шовковиста травичка так і просила скинути взуття і походити по ній босоніж, що я і зробив. З обох боків починався спуск униз і виднілися вершечки дерев, вкриті туманом.
Діти повставали веселі та радісні, від вчорашньої втоми не залишилося і сліду. Дивина та й годі!
Раптом знизу з правого боку прямо на полонину почала насуватися велика біла хмара. Видовище незабутнє! Всі збіглися це фотографувати.
Як з’ясувалося, крім нас на цій полонині вже стояли вчені-екологи, що досліджували популяцію кедрів в Карпатах. Тож, коли вони запросили наших дітлахів з собою порахувати кедри, ми з радістю погодилися.
Я використав цей час, щоб помилуватися краєвидами.
Минуло три години, а діти все ще не повернулися. Я почав вже хвилюватися, але дарма. Через півгодини веселі та щасливі
вони були вже на місці. За свої старання отримали від екологів подарунки: шеврони «Слідопит».
а також випробували пилку «Дружба»
Як не добре нам було, але час вже був йти далі. Склавши намети, десь о пів на четверту вирушаємо вниз по синьому маршруту до села Стара Гута.
Знову стежка поміж дерев, корінці та камінчики під ногами, але ліс вже не такий, як вчора. Туман зробив його загадковим і таємничим.
Вчорашній спуск давався взнаки і тому Woffka довелося зробити деяким дорослим учасникам нашого походу масаж.
Діти почувалися цілком добре і терпляче чекали
Звернули на широку бугристу дорогу, наїжджену лісовозами, та почали спускатися по ній. Тут на нас очікувала лісна царівна.
І вже ближче до настання темряви вибрали місце і поставили намети біля гірської річки. День завершився посиденьками біля вогнища, а також знайомством зі ще однією царівною, але вже зачаклованою, яка чомусь і невідомо як опинилася прямо на нашому наметі.
Третій день.
Сонячний ранок не дає довго спати. Встали, вмилися, поснідали. Навіть дехто скупався в річці. Діти залюбки гралися, перестрибуючи по камінцях.
Чомусь знову не вдалося вийти раніше ніж о другій дня. Півгодини ходу - і ми в Старій Гуті. Оголошується перепочинок. Заходимо в магазин. Купую хліб, печиво, картоплю, моркву, цибулю і прямо біля магазина починаю варити суп. Woffka купує великий кавун і вся компанія із задоволенням його їсть. Але вдалося з’їсти тільки половину, такий він був великий. Іншу половину Woffka хотів викинути, але я не дав і прив’язав до свого рюкзака.
Не забули і про морозиво.
Задоволений батько
Пограли з місцевим песиком
і вирушили далі.
На виході з села розташован сучасний готель «Синьогора» і наш маршрут пролягав саме через нього.
Перед ним ми зупинилися біля великих вольєрів з ведмедями, які мали задоволений і доглянутий вигляд.
Але через «Синьогору» пройти нам не вдалося. Виявляється, далі починається резиденція Порошенка і прохід закритий.
Охоронець натякнув нам, що її можна обійти по периметру. Ну що ж, це саме для нас! Ліземо різко вгору по схилу і виходимо до огороженої сіткою території лісу, повз яку проходить ледве помітна стежина. А тут на нас чекав сюрприз: великий білий гриб!
А потім ще один! Я вже не кажу про ожину, яка траплялася нам постійно. Вгору і вгору, стежинка то зникає, то з’являється знову, а сітка все не закінчується. Побачили кабанчиків, які мешкали на огороженій ділянці резиденції. Продираючись скрізь гілля, перестрибуючи через потічки та повалені дерева нарешті обходимо сітку і отримуємо великий облом. Далі йде знову огорожа, тільки у вигляді повалених соснових стовбурів з табличками «Прохід заборонено». Тут я вирішив не тягти далі половинку кавуна і ми доїли його, а кірки згодували кабанам, які були просто в захваті від них. Підбадьорений поживним кавуном і полегшеним на чотири кіло рюкзаком, вирушаю зі всіма далі обходити повалені сосни. І тут ми трохи блуканули.
Десь втратили малопомітну стежину і пішли в бік. На щастя, вчасно це помітили. Сіли перепочити, поки Woffka шукав правильний шлях.
Діти часу не гаяли та пішли розвідати найближчий потічок
О шостій вечора знайшли правильну стежину і рушили далі.
Проминули чарівний сосновий лісок з безліччю грибів і вийшли на сучасну асфальтовану дорогу, на яку нас не пустили після «Синьогори». Взагалі дуже дивно було побачити серед карпатських хащів нормальний асфальт, та ще і з електричними ліхтарями! Крім того, вздовж дороги тягнувся газогін. Ось так, освітлені променями сідаючого сонця, йшли ми по гладенькому асфальту в пошуках місця для ночівлі. Через деякий час панська дорога повернула направо, а ми попрямували по звичній розбитій грунтовці далі. Як раз з настанням темряви знайшли стоянку та влаштувалися на ночівлю.
Четвертий день
І в цей ранок погода порадувала нас сонячними променями, які потихеньку пробивалися крізь листя дерев.
Звичайні вже ранкові процедури, сніданок
неквапливі збори
і ось ми вже готові йти далі. Десь перед обідом виходимо на маршрут.
Слід сказати, що в цьому місці GPS геть не ловив сигнал, тому ми вибрали першу-ліпшу стежину і подерлися вгору, намагаючись піднятися на полонину Ріпну. Так ми на неї і вийшли, інтуітивно тримаючись стежини, яка прямувала вгору. Сигнал GPS вдалося зловити тільки вгорі, на полонині.
Невеликий перепочинок і йдемо далі. Тут чомусь Woffka вирішив не йти прямо по полонині
а зрізати обходною стежиною. Покопирсавшись годину в болоті, виходимо на ту ж таки полонину, тільки з іншого боку. Куди далі? Сіли відпочити, поки Woffka розвідував шлях.
Влаштували фотосесію
Нарешті шлях знайдено і ми вирушаємо далі, піднімаючись на хребет Чортків.
Несподівано виходимо на широченну дорогу, яка не позначена на наших мапах
Але нам далі вгору. Ще якихось метрів 50 підйому - і ми на хребті. В нас вже стало доброю традицією забиратись на гору о шостій вечора, що обіцяє незабутні враження при спуску з гори.
Сам хребет вражає. Утворений наваленими одна на одну брилами, частково вкритими пружним мохом, з глибокими і темними дірками між ними, в променях заходу сонця він виглядає казково. Короткий перепочинок.
і далі між каменюками по ледь помітній стежці.
Уважно дивилися собі під ноги, перестрибуючи з каменюки на каменюку і проминули необхідний поворот для спуску з хребта вниз, довелося трохи вертатися. Побачили велику вирубку в лісі, мабуть, стежка десь тут. Схил був таким крутим, що аж не вірилося, що ми зможемо по ньому сповзти вниз.
Через метрів 30 стежка зникла остаточно і нам нічого більше не залишалося, як тільки сісти в кущах і чекати, поки Woffka знайде нам шлях.
Трошки відпочивши, пішли далі, торуючи нову стежку і через метрів п’ятдесят побачили маркований червоний маршрут. Тепер нам залишалося тільки спуститися по ньому вниз, якщо встигнемо, до манявського водоспаду.
Стежка вивела нас на розбиту лісовозами дорогу. Сонце сіло і далі ми спускалися вже в повній темряві. Ми з малим пленталися далеко позаду всіх. Нарешті, не витримавши, вирішили зупинитися і зробити чай, бо сил вже не залишилося ні в мене, ні у мого малого. Компанію нам склали Юля з сином, вони люб’язно поділилися з нами заваркою та цукром. Відпочивши та попивши чаю, поповзли далі. В цей час Woffka повернувся до нас і допоміг тягти рюкзак. Як виявилося, до табору було вже зовсім недалеко.
П’ятий день
Він обіцяв бути не дуже важким, адже стали ми майже біля водоспадів.
Сфотографував зранку дорогу, по якій так тяжко ми спускалися вчора в темряві
Часу було вдосталь, тому вирішили пограти в настільну гру «Цитаделі»
Мами тим часом балакали про щось своє
Ще діти встигли полазити по горищу будинка, розташованого поруч.
І нарешті, зібравши намети, ми вирушили далі. Майже через десять хвилин побачили великий туристичний кемпінг з мапою
маршрутів біля водоспаду
І ось він - водоспад!
вирішили спочатку скупатися в «дитячому» водоспадику
Обтерлися і пішли вниз, до великого водоспаду
де дехто теж зміг скупатися
а хтось так і не наважився
Як тільки ми закінчили купатися, несподівано пішов дощ. Подіставали дощовики, одягли і пішли вздовж річки
шукати місце для стоянки.
Була субота, тож немало гарних галявинок були вже зайняті місцевими, але пройшовши трохи далі, ми знайшли
чудове місце для наметів. Я залишився, а інші пішли в село закупитися продуктами. Ввечері рясна роса вкрила намети
Повечерявши, вклали дітлахів спати, а самі лишилися біля багаття послухати дуже цікаву розповідь Woffka про управління емоціями. Виявляється, кожній з емоцій можна протиставити якусь конструктивну дію, яка перетворить негативний вплив емоції на позитив. Слухати було дуже цікаво, ми сперечалися, наводили приклади із власного досвіду, критикували, погоджувалися, знову критикували…
Шкода тільки, що я не спитав, як позбавитися нерозділеного кохання.
День від’їзду
Приємно усвідомлювати, що не треба нікуди спішити, можна неквапливо встати, зробити сніданок, піти скупнутися…
Ця ідилія трохи порушувалася невизначеністю з бусом, який мав відвезти нас у місто. Woffka ніяк не міг зв’язатися з водієм.
Але, на щастя, нам дуже вчасно трапився один місцевий житель, який порадив нам бусик до Івано-Франківська. Часу було достатньо,
знову пограли в настільну гру
зібралися і поїхали в Івано-Франківськ.
Пройшли трохи по місту, помилувалися архітектурою.
і зайшли перекусити в кнайпу Войцех на вул. Чорновола 5
От так завжди: яка б не була цікава і захоплююча подорож, коли стоїш на пероні, вже тягне додому.
Дякую всім! Мандрівка була чудова!
Всі фотографії та відео архівом
).
