Карпати-2 або судний день

Для опису покатньок та походів, що можуть стати еталоном
Аватар користувача
Elindio
*
Повідомлень: 4
З нами з: 20.10.16 11:11
Стать: чол

Карпати-2 або судний день

Повідомлення Elindio » 19.11.17 23:40

Ідея та мета: Показати друзям Карпати, відвідати Синевир та Шипіт
Склад: Синицький Олександр, Волошин Євген, Скіданов Михайло, Котов В’ячеслав
Дата походу: 16.09.17 -17.09.17 (Закарпатська область), 2 дні, 134 км, набір 2997м
Трек 1-го дня: 82 км, набір/скидання висот 2306/2453 м; https://www.gpsies.com/mapFolder.do?id=98368
Трек 2-го дня: 52.4 км, набір/скидання висот 691/656 м; https://www.gpsies.com/mapFolder.do?id=98368
Фінансові затрати: 400 грн. квитки, 150 ночівля, 100 вечеря та сніданок у Василя

День 1. Психологічний злам

Велосипед та усі супутні йому пригоди ввійшли в моє життя якось досить швидко та здебільш зненацька. Хоча до цього моменту я не один рік слухав розповіді мого однокашника Андрюхи addonis про мальовничі красоти, що йому довелося побачити у своїх численних велопоходах. Усе це спочатку видавалося мені досить дивним, але десь у глибині душі потихеньку починав зароджуватися інтерес. Власне, останньою краплею до покупки мого TREK 3500 і стали звіти того-же addonis, прочитані на форумі velokyiv.
Перший крок був зроблений, а далі пішло-поїхало: 16-денний похід по Чорногорії, Албанії та Динарському нагір'ю, Македонії і Греції; 11-денний похід по Словаччині та Польщі навколо Високих Татр. Сумарно накручено більше 2000 км по чужих країнах і це тільки за перший рік мого веложиття.
Зображення
Зображення
До всього перерахованого додається ще ціла купа локальних подорожей та торішній похід по Карпатах, який був охрещений назвою «слабоумство та відвага» - той ще треш був. Незважаючи ні на що, цілий рік у моїй пам'яті спливали холмисті вкриті зеленню гори, свіже повітря та весела компанія - Карпати ніяк не давали мені спокою. Я твердо був впевнений, що незабаром знову повернуся туди.
Зображення
Почався етап планування, який виявився для мене в новинку, оскільки всі попередні походи планував addonis. На цей же раз він з нами не поїхав, тому весь нелегкий, як потім виявилося, тягар розрахунків ліг на мої плечі. Склад визначився швидко: мій кум Михайло, який, побувавши з нами в Бакоті, думав, що складніше походу вже просто бути не може; Жека, що вимагав відправитися у гори при будь-якій погоді й прагнув складнощів, і, вже загартований у торішньому карпатському місиві, Слава. Варто відзначити, що перші двоє до цього в горах не були жодного разу, плюс до всього кум тільки перейшов на контактне взуття.
Основна ідея була відвідати Синевир, на який ми не потрапили минулого разу та водоспад Шипіт. Маршрут розраховувався на 2 дні та проходив через Славське - Міжгір'я – Воловець. На перший день я вирішив схитрувати та скористатися «перевіреним» треком до озера з якогось невідомого мені ресурсу. Прочитав його, побачив гарні фото та зупинитися на ньому. Ну, а чого б і ні? Адже якби там були якісь труднощі, то автор напевно попередив би про це. Пара калюж і піший підйом – справа дріб'язкова. Навіть нелітературне висловлення Андрюхи про нашу долю, у випадку вибору цього шляху не похитнули моєї рішучості показати хлопцям усю красу карпатської природи.
Справа зроблена - трек першого дня був затверджений. На мить у пам'яті спливли залиті потом пики Мишка та Жмена, з первісною злістю в очах і бажанням сильно покалічити мене, як тільки ми виберемося з великої «Ж», у яку вони потрапили завдяки моєму чуйному плануванню. На другий день мною був прокладений трек по хребту Боржава зі спуском до Шипіту. Він розглядався як запасний, у випадку якщо ми не сильно втомимося й не буде дощу. Основним же варіантом був асфальт до Воловця із заїздом на водоспад.
Довгоочікуваний день подорожі настав. Зустрічаємося із хлопцями й котимо на вокзал, закуповуємо пиво та під крики провідника завантажуємося за хвилину до відправлення потягу. Далі був плацкарт, розмови із друзями, пиво, храп і чиїсь брудні шкарпетки.
Зображення
Засинаю з передчуттям нової зустрічі з Карпатами та думкою, що не все сплановано гладко, адже приїжджаємо ми в 5 ранку, а світанок в 7. Можна було б їхати на наступному поїзді, що власне і зробив Слава.
У темряві ми вивантажили тлінні тіла на платформу в Славському, зібрали «коней», утеплилися й сталі чекати Славу. Встигнувши неабияк підмерзнути, виїжджаємо під світло наших ліхтарів. Сьогодні нас чекають 80 км «незабутнього» шляху.
Зображення
Перші 15 км проїхали легко - ми повні сил та рішучості, дорога ґрунтова з невеликою кількістю камінчиків та без великих наборів. Тільки рясні калюжі вказують на те, що дощі останній тиждень тут йшли досить щільно, незважаючи на прогноз погоди. Навколо нас туман і холод, але всі чекають світанку та красот, які відкриються з першими променями осіннього сонця. Зупиняємося тільки один раз, щоб дати можливість Жені насолодитися єднанням з ранковою природою гір. :crazy:
Зображення
Починає світати, зникають туман і хмари, за якими ховалися гори. Марно намагаюсь скорегувати мого кума на краєвиди, що тільки що відкрилися, – вся його увага прикута до педалювання.
Зображення
Під'їжджаємо до нашого першого, і як виявилося далеко не єдиного, пішому підйому. Сонце вже світить на повну, і ми знімаємо з себе теплі речі, відпочиваємо та чекаємо кума, щоб почати підйом на сам хребет.
Зображення
Зображення
Градієнт досить великий, йти важко через вимоїни та каміння, але сил ще багато, тому пару раз спускаюся та допомагаю кумові штовхати його велосипед з баулом.
Зображення
Зображення
Піднявшись на хребет, нам відкривається прекрасна панорама на Карпати. Ми перебуваємо на межі відразу трьох областей: Закарпатської, Львівської та Івано-Франківської.
Зображення
Зображення
Починає дути сильний поривчастий вітер і нам доводиться шукати біля найближчих кущів укриття, щоб закип'ятити чай та влаштувати легкий перекус.
Зображення
Спостерігаю задоволені обличчя хлопців, які перебувають у передчутті обіцяних мною «американських гірок» по нерівностям хребта. Як же все зміниться через якихось пару годин.
Зображення
Трохи відпочивши, продовжуємо наш шлях. На годиннику 12-та. Їдемо не швидко з великою кількістю зупинок, щоб зробити панорамне фото або сфотографуватися на тлі отари коней.
Зображення
Зображення
Ейфорія починає швидко зникати з першими розсипами каміння та вибоїнами на спусках. Їхати стає дедалі складніше, а інколи навіть досить небезпечно, що змушує нас усе частіше й частіше спішуватися.
Зображення
Помічаю, що хлопців охоплює здивування. Усі очікували трохи іншого, у тому числі і я. Є така приказка: «Чим далі в ліс, тім товстіше партизани». От і в нас по мірі просування далі, зарослі ставали все густіше, дорога гірше, поки повністю не перетворилася в місиво з каменів, а калюжі все більше.
Зображення
Зображення
Позитивний настрій починає потроху вгасати, і тепер я намагаюся тримати дистанцію від хлопців, щоб не одержати пару ножових поранень у спину. Усе частіше через чергові зарості вітер доносить до мене обривки ненормативної лексики кума.
Зображення
По дорозі зустрічаємо п'яних пастухів, які запитують нас куди ми тримаємо шлях. Одержавши відповідь, що на Торунський перевал, їм залишалося тільки проводжати нас здивованим поглядом. Годую хлопців обіцянками, що складності от-от скінчяться.
Зображення
Зображення
Долаємо останні кілометри до перевалу, по яких складно навіть іти, не те що їхати.
Зображення
Трохи менш ніж половина шляху подолана. На перевалі переводимо дух та збираємося з думками. Звучить пропозиція продовжити шлях по трасі до Міжгір'я, але, обмінявшись поглядами зі Славою, розумію, що втретє ми на Синевир вже не поїдемо. Вирішено - шлях лежить далі через хребет до самого озера. Привітна компанія пригощає нас двома пляшками мінералки, тому що наша вода вже годину як закінчилася та повідомляє, що до озера якихось 15 км. Зараз на думку чомусь спадає фраза з радянського фільму Спортлото 82:
«-А до міста далеко?»
«-Ні....до ранку там будеш!»
Дякуємо їм за допомогу та інформацію і крутимо далі. Розрахунок був на те, щоб пройти відстань до озера за найближчі 2 години.
Місцями пейзажі були неймовірні. Красою українських Карпат можна милуватися годинами, але час вже підганяв нас уперед. До ночівлі залишалося більше 30 км…
Зображення
Зображення
Дорога до Синевира виявилася ще гірше, ніж до цього. Місцями її взагалі складно було назвати дорогою - це просто була розсип каміння розміром з кулак та більше.
Зображення
Зображення
Просування по ній перетворилося в суцільне катування, яке остаточно відібрало у всіх сили й почало випробовувати психіку на міцність. До цього часу мій кум уже не раз показував чудеса еквілібристики та виконував стрибки у стилі «Ніндзюцу» при черговому падінні. Слава Богу, що в той день усі залишилися цілі і ніхто не одержав травм.
Зображення
Зображення
До сутінків залишалося менше години. Сонце починало сідати, а ми перебували десь посеред гір, з усіх боків укутаних лісом. Різко холодало та і сили були практично на нулі.
Зображення
Хлопців уже давно не було видно й уява починала малювати покалічені тіла, що лежать на крутих кам'янистих схилах, понівечені велосипеди та зустріч з дикими мешканцями тутешніх лісів у темряві, що неминуче насувалася. Мобільний зв'язок теж був відсутній - ставало не по собі.
Залишаю Славу з велосипедами на перехресті й починаю підніматися назад вгору в надії незабаром побачити друзів. Через 10 хвилин полегшено зітхаю й бачу їх на повороті цілими й неушкодженими. Спуск до озера продовжуємо вже разом. Дорога з кам'янистої перетворилася в гірський струмок, що ще більше ускладнило й без того непростий спуск і додало всім мокрих ніг.
Зображення
Приймаємо рішення не їхати по треку через лісову стежку, інакше б ніч точно застала нас десь у хащах. Їдемо в об'їзд і за півгодини до заходу встигаємо під'їхати до повороту на Синевир. Незважаючи на асфальт, починається вимотуючий набір висоти до озера. Сил практично не залишилося, але нас підганяють останні промені сонця і тверде бажання досягнути сьогоднішньої мети. За якихось 200 метрів до фінішу кум сходить з дистанції, мотивуючи це повною відсутністю гальм. Хоча я певен, що не останню роль зіграло й психологічне виснаження після пройдених сьогодні випробувань.
Ми ж таки встигаємо добратися до озера, але замість очікуваного задоволення від споглядання перлини Карпат одержуємо тільки чергову порцію розчарування.
Зображення
Зображення
Озеро обміліло і вже явно не має тої краси, яка була тут до повної маркетизаціїї цього місця. Єдине, що зігріває так це те, що ми зі Славою все-таки потрапили сюди з другого разу. Фотографуємося на пам'ять, купуємо сувеніри та спускаємося на перехрестя. Вже стемніло і попереду на нас чекають ще 25 км до Міжгір'я. Одягаємося, дістаємо ліхтарі й починаємо швидкісний спуск по асфальтованій дорозі. Утома відчувається у всьому тілі: руках, ногах, спині, очах і навіть у мозку. Залишки концентрації йдуть на вдивляння в морок нічної дороги, що простягнулася перед нами. Ніколи б не подумав, що спуск може бути настільки складним і небезпечним. Найменша помилка й неуважність можуть коштує комусь із нас як мінімум здоров'я. Адреналіну в крові та ваги в штанях додає отара корів, що з'являється на дорозі з нівідкіля. Добре, що ми встигаємо вчасно зреагувати на перешкоду.
За пару кілометрів до Міжгір'я спостерігаємо як світло Славиного ліхтаря вповільнюється й міняє свій градієнт на підйом. Охопивший кума розпач виривається назовні вигуком і набором ненормативної лексики. Сили покинули нас як фізичні, так і психологічні. Спішуємося, доїдаємо солодощі та йдемо поруч із велосипедами. Кромішня темрява навколо й повне виснаження починає наганяти негативні думки. Вислуховую чергову порцію обурення від хлопців, але розказана їм історія про наше з addonis блукання по нічних горах Албанії у пошуках місця ночівлі, повертає їх до конструктиву та розуміння того, що в нас врешті решт є де спати та потрібно всього лише туди доїхати, дійти, доповзти. Побачивши знак «Міжгір'я» чую полегшений вигук кума.
Далі був гостинний хазяїн Василь (+38 096 891-83-00), смачна вечеря, 150 грам, щоб трошки отямитися, душ, м'яка перина й дуже глибокий і міцний сон.
Зображення
Ще додам, що на подолання 80 км ми витратили близько 14 годин. Середню швидкість можете підрахувати самі :D

День 2. Мокра справа.

Спали ми довго. Сьогодні ніякої мови їхати по треку й бути не могло – тільки асфальт. За вікном мрячив дощик, який досить швидко закінчився.
Зображення
Ми спустилися поснідати й випити класного карпатського чаю на травах. Зробивши необхідні закупівлі у хазяїна для домашніх, ми зібралися, одягли дощовики й близько 11 годин вирушили в дорогу. Через півгодини у Слави трапився перший прокол – ну як же без них! Ще через пів - у кума. На все про все ми витратили хвилин 30, які в решті решт нам дорогого коштували.
Після вчорашнього дня виникало враження, що велосипед їде сам. Ми не поспішаючи крутимо педалі й насолоджуємося краєвидами навколо. Єдине, що доводитися то роздягатися, то одягатися – погода міняється за хвилини.
Зображення
Зображення
Долаємо плавний набір до Шипіту й по дорозі зустрічаємо колоритну свиню, яка спить на узбіччі. Хлопці влаштовують цілу фотосесію та годують її смаколиками.
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Уже за один-два кілометри в повітрі відчувається прохолодь і сильна вологість, яка поступово посилюється по мірі наближення до водоспаду. Чутно шум і за поворотом нам відкривається воістину прекрасне видовище - Шипіт. Він неймовірний і всі подовгу фотографуються поряд.
Зображення
Неохоче залишаємо водоспад, закупаємося сувенірами та спускаємося назад на трасу. За кілька кілометрів до Воловця нас накриває дуже сильна злива з такими поривами вітру, що мій велосипед пару разів ледве не опиняється на узбіччі (разом зі мною). Це і є закон підлості - нам не вистачило тих самих півгодини, які ми витратили на заміну камери. З побоюванням поглядаю на хребет, по якому ми могли б сьогодні їхати та розумію, що з такою погодкою ми б там точно залишилися.
Дощ настільки сильний і щільний, що через 10 хвилин сухого одягу на нас не залишається й зовсім, а ноги не рятують навіть бахіли. Але після вчорашнього випробування нам уже все одно – ми навіть регочемо разом з кумом з цієї ситуації.
У Воловці відразу ж заходимо в місцевий шинок біля вокзалу й замовляємо джентльменський набір: бограч, бануш та 150 грам, щоб зігрітися. У закладі крім нас більше немає жодного велосипедиста, а тільки піші туристи - очевидно бажаючих катати по такій погоді було не багато. Підсохнув, починаємо пакування велосипедів. До відправлення поїзда залишається зовсім небагато, і я починаю підганяти Жмена. Добре, що Слава пішов на перон раніше- вийшовши з-за повороту, бачимо наш поїзд, який, до речі, стоїть тут 5 хвилин, а нам потрібно ще добігти з велосипедами та речами в самий його початок. Усі двері вагонів закриті і тільки завдяки Славі ми встигаємо загрузитися вчасно.
Переводимо подих, сохнемо та ще довго обговорюємо все що відбувся з нами за ці два дні. На наступний ранок усі ми вже будемо сидіти на своїх робочих місцях і згадувати нашу пригоду вихідного дня, нехай і важку, зате насичену подіями та компанійським духом, що остаточно затвердило мене в думці: я обов'язково повернуся в Карпати ще не один раз.

Підсумки:
• Слава і я таки добралися до Синевира та об'їздили трикутник Славське –Міжгір'я – Воловець уздовж і поперек.
• Жмен одержав треш, якого так жадав.
• Кум одержав психологічну травму, але вже відійшов від неї і знову готовий до бою.
• На виході вийшла перевірена у важких та непростих умовах похідна команда, з якою можна сміливо відправлятися в нові пригоди :crazy:

Аватар користувача
}|{МЭ|-|
*
Повідомлень: 1
З нами з: 8.3.17 00:16
Стать: чол
Звідки: Киев

Re: Карпати-2 або судний день

Повідомлення }|{МЭ|-| » 20.11.17 01:39

Санич, дуже чудово описав нашу подорож! :good:
Від себе додам: порція "трешу" дійсно отримана, навіть були моменти, на які не очікував) В деяких моментах просто відпускав гальма і будь що буде)
Більш за все не хотілось, щоб накрило вєлом при падінні в контактах) Слава Богу, такого не сталося, обійшовся без падінь) Міхасю пощастило меньше, але все ж пощастило, що падіння відбувались не на кам'янистих схилах.
З цією командою готовий отримати нову порцію адреналіну в наступних подорожах, бо ми були як Мушкетери (один за всіх і всі за одного)!
Ці вихідні залишили в пам'яті дуже багато чудових спогадів.
Дякую вам за компанію і до наступних подорожей!

Аватар користувача
Ul@senko
Кращий Органiзатор Покатушок Сезонiв 2012 - 2017
Кращий Органiзатор Покатушок Сезонiв 2012 - 2017
Повідомлень: 13470
З нами з: 2.4.10 22:07
Skype: anna.ulasenko
Стать: жін
Звідки: Київ (Нивки, Сирець)
Контактна інформація:

Re: Карпати-2 або судний день

Повідомлення Ul@senko » 20.11.17 07:20

Написано з душею :D , прочитала на одному диханні :good:
Зображення

Аватар користувача
Elindio
*
Повідомлень: 4
З нами з: 20.10.16 11:11
Стать: чол

Re: Карпати-2 або судний день

Повідомлення Elindio » 20.11.17 09:09

Дякую :) Старався максимально передати дух подорожі


Повернутись до “Велощоденник”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість