Вночі дощ нарешті припинився. Через відкрите вікно не було чутно лупотіння дощу по даху і це дуже радувало крізь сон. Ранком через залишки хмар навіть стало проглядати сонечко, по якому ми вже встигли скучити. Ранній підйом, сніданок, пакування баулів. Все це відбувалось з подвійною швидкістю, дуже хотілось якнайшвидше в гори.
Все готове до старту.
Попрощались з господарем будинку Михайлом, рушили.
Майже в самому почату нашого шляху побачили гарні пороги на річці Брустурянка. Дивно, позавчора ми двічі проїжджали це місце і нічого не побачили. От що значить погода!
Заїхали в с. Лопухів до магазину де докупили на три дні харчів. Попереду на нас чекав гірський масив Свидовець і наступний магазин мав бути аж у Рахові.
Сонячного ранку їхалось легко та радісно, навіть величезні калюжі на дорозі зовсім не дошкуляли. Дорога йшла легким підйомом вздовж річки Яблуниці лівого притоку Брустурянки.
Доїхали до місця, де треба повертати ліворуч на дорогу, що піднімається серпантином на Свидовець і почалось...
Камениста дорога з градієнтом десь 10-15%. Настя продовжувала крутити педалі, а я зійшов з свого двоколісного коня і кроком намагався наздогнати Настю.
На кожному перехресті або роздоріжжі Настя терпляче очікувала на мене.
Досить часто зустічалися обладнані джерела біля яких ми освіжались та трохи спочивали.
На місцях старих вирубок, де були відсутні дерева що затуляли видимість, відкривались гарні види навколишніх гір. Було добре помітно наскільки ми вже піднялись.
Наближався час обіду. Поруч з дорогою побачили непогане месце для обідньої перерви.
Поруч обладнане джерело де можна напитись та умитись.
Перекусили, задоволені сфотографувались.
Знову підйом, знову я відстаю. Настя встигала, очікуючи мене, навіть оріентуватись по карті. ))
На навколишніх горах видно було дерев'яні будівлі якоїсь літньої ферми.
Нарешті градієнт підйому зменшився і стало можливим їхати навіть мені.
Гарні пейзажі примушували зупинятись та фотографувати.
Поки дістанеш фотоапарат, поки знову його заховаєш у сумку на рулі, Настя вже далеченько спереду. Знову Настя чекає на мене. ))
Їде собі попереду, а я намагаюсь наздогнати її.
І от нарешті ліс залишився внизу, а ми в'їхали на полонину. Від видів, що відкривались довкола, захотілось голосно заспівати. )
Серед кущиків чорниці траплялись поодинокі нарциси.
Підйом ще не закінчився, тільки став більш пологішим.
І от нарешті ми досягли хребта. Свидовець! Тут я згадав про свій штатив до фотоапарата, яких я стільки часу пер вгору. Адже з його допомогою можна сфотографуватись на автоспуску удвох.
Отара овець на Свидовці. Здалеку вівці здавались якимись мурахами, а коли ми підійшли ближче, деякі вівці виявились вівчарками. ))
Вівчар з цікавістю спостерігає як ми долаєму підйом. Мабуть роздумував, який сенс у нашому дійстві.
Підйом продовжується. Вівці вже позаду внизу.
Настрій у обох був чудовий.
На перехрестях доріг встановлені ось такі розп'яття.
Вдалині видно дорогу на гору по якій нам сьогодні ще належало піднятись, а потім ще й спуститись.
Досягли чергової сідловини та роздоріжжя з розп'яттям де на нас намагалась напасти зграя вівчарок-вовкодавів. Обгавкали добряче.
Хлопці-пастухи відігнали собак, та поспілкувались з нами.
"Де можна купити молока та сиру?", - запитали ми у них.
"Он там є стайня", - махнули вони руками на одну з доріг.
Ми поїхали у вказаному напрямку, проїхали кілометри 2-3, але ніяких слідів стайні та корів не побачили. Повернулись назад. Виявилось, що треба було повернути на непрімітну доріжку ліворуч від дороги, по якій ми проїхали, та спуститись донизу. "Чого ж ви нам цього не сказали?", - було нашим логічним запитанням, на що ті тільки посміхались та знизували плечима.
Ми побачили внизу з іншого боку нашої дороги ще одну стайню і вирішили пошукати молока з сиром там. Для цього треба було спуститись по висоті метрів на 200. Нічого не вдієш, хочеш сиру, спускайся, а потім піднімайся. Під'їхали до вагончика пастухів, виявилось, що тут нікого немає. Трохи почекали, вже вирішили повертатись, бо час спливав, аж нарешті підійшов один з пастухів, який продав нам кілограм сиру, а молоко, сказав, буде лише ввечері, коли будуть доїти корів.
Молока ми вирішили не чекати та почали підйом у зворотньому напрямку. Піднялись до того місця, де зустрілись з хлопцями-пастухами та їх собаками. Далі підйом став ще важчим. Пхали з останніх сил свої велосипеди ще метрів на 200 вище вгору. Досягли хребта і тут, як кажуть, почалось... На горі дув шалений вітер, який фізично просто здував з дороги. Температура повітря стала стрімко падати. Тут ще насунулась хмара, навкруги все потонуло у густому тумані. І до всьго цього почався рясний дощ. Краплі води з вітром сікли по обличчю, неначе маленькі градини. Пів-години посиділи за схилом гори, де сховались від вітру, сподіваючись, що дощ припиниться, та не судилось, дощ не вщухав.
Ми вже добряче промокли та змерзли. Виходу не було, треба знову спускатись до пастухів та шукати притулку у них. Пригнічені ми спустились до вагончика пастухів, знаючи, що назавтра треба буде знову повторити підйом. Пастухів біля вагончика ще не було, вони були десь біля стада. Пішли в тумані далі на звух якоїсь працюючої техніки. Виявилось, що тут знаходиться монастир, біля якого робочі будували якийсь сарай. Настоятель монастира отець Авраам (дуже колоритна фігура, з густою бородою, в рясі, але я так і не наважився його сфотографувати під дощем) пішов з нами до пастухів, знайшов ключ, відкрив вагончик і сказав: "Розташовуйтесь як вдома". Показав, де знаходиться сокира та нарізані колоди на дрова. Я швиденько нарубав дрова та розтопив піч. Переодяглсь у сухе, розвісили над пічкою свою промоклу одежу та зігрілися самі. Нагріта піч після дощу з вітром у горах це, я вам скажу, "щось"! )) Хто був, той знає!
Приготували на вечерю червоний борщ із сушеного набору напівфабрикатів та з сушеною яловичиною, нарізали бутербродів з салом та ковбасою. Сіли вечеряти за столом під навісом біля вагончика.
Аж тут підійшли пастухи, які зовсім не здивувались, що у їх вагончику хтось хазяйнує, видно було, що таке трапляється в горах нерідко.
Ми пригостили їх салом, купили у них 2 літри парного молока.
Молочко та свіжий сир були смачненькими! ))
Спати розташувались на нарах, що були споруджені у вагончику. Всю ніч, з невеликими перервами, по даху лупотів дощ...
), приготування сніданку та сам сніданок, неспішне згортання намету та пакування баулів. Чудова погода, спів птахів, діаманти роси на траві, що виблискувала на сонці, повна відсутність щонайменшого вітерця. Умови для подорожі ідеальні!
