Історія велосипедиста Сергія Фурси. Його велосипедне життя.

Тут можна поспілкуватися на вільні велотеми ХТ VS двопідвіс, SRAM VS Shimano, велоновини, велокартинки і т.і.
bossy
*
Повідомлень: 11
З нами з: 20.6.17 06:34
Стать: жін

Історія велосипедиста Сергія Фурси. Його велосипедне життя.

Повідомлення bossy » 23.12.17 14:02

Велосипед? Дайте 2! Як і будь-який хлопчина, я неймовірно любив кататись на ровері. У дитинстві, коли хтось виходив у двір з велосипедом, це було свято, каталися все по черзі. Свого велосипеда у мене не було. А батько на всі прохання про покупку відповідав, що ти ростеш, навіщо зараз купувати, ось виростеш і купимо тобі «Україна»
Час минав, бажання мати свій велосипед ставало все більше, і в один прекрасний день, коли я вчився в шостому класі, з групою своїх однокласників пішов на стадіон і записався в секцію велоспорту до Кравцова Олександра Івановича (треба ж якось було викручуватись з ситуації: хочеш катати — іди до секції. – ред.). Охочих займатися було дуже багато (не те, що зараз). На велобазі під стелею висіли велосипеди, зачеплені колесами за гачки. Вся стеля була в велосипедах. Ми їх роздивлялись — це були гоночні велосипеди! А коли крутили на вело-станках, було зручно триматися за них. Через два тижні тренер дозволив брати велосипед додому — так нарешті збулася моя мрія. Поступово тренування ставали більш навантаженими — їздили більше і виконували роботу: в команді, фінішували. Я добре пам'ятаю той момент, коли відчув опір організму цим навантаженням — це було неприємно і хотілося покинути велоспорт. Бажання кинути було присутнє постійно і не тільки у мене. Але тренеру завжди вдавалося нас чимось привернути, то трубку нову видасть, то веломайку. Або за перше місце в стартах діставалася смачна паска на Великдень.
Влітку їздили в спортивний табір, тренувалися, а потім на море, і жили в наметах. На змагання їздили по Україні і в Молдавію, але основні проводилися в Первомайську — «Першість області». Щороку на цих перегонах відбиралися молоді спортсмени в Школу-інтернат Спортивного Профілю (зараз ВУФК). Коли прийшов мій час, взяли і мене, з восьмого класу я навчався в ШІСПі, де був тренером Віктор Васильович Татаренко. Він постійно нам говорив, що ви майбутні професіонали, відповідно підхід до тренувань повинен бути професійним. Тренувалися багато, навантаження були великі, але і на змаганнях не пасли останніх. А рівень змагань виріс до всесоюзних (адже країна була СРСР). Їздили, а точніше літали літаками, в далекий сибірський Абакан, в литовський Каунас, в Москву, Мінськ і звичайно ж була Середня Азія: Душанбе, Ташкент, Чимкент, Ашхабад, Алма-Ата. Столиця Казахстану (на той момент) мені особливо сподобалася, адже кожен, хто приїжджає в Алма-Ату, захоплюється її неповторним виглядом, зеленим нарядом, величністю, вершинами гір, прямими широкими вулицями, унікальними будівлями і спорудами. Я чотири рази був в цьому місті і кожен раз хотілося там залишитися жити! Були також змагання в Ростові, в Уфі. На уфимській багатоденці ми зайняли друге місце в командному заліку, а п'єдестал був звичайний і всі б там не вмістилися, тому я швиденько виліз на нього, подумав: коли я ще постою на ньому. І правильно зробив, бо більше ніколи мені не довелося стояти на п'єдесталі такого рівня.

Через рік не вийшло вступити до інституту, тому довелося піти в армію. Нас, як спортсменів, після прийняття Присяги повинні були перевести в спорт-роту, де ми б змогли продовжити свої велокар’єри, але через розвал великої держави я пробув «в чоботях» достатньо часу, щоб геть втратити всю спортивну форму. Через сім місяців я сів на велосипед і, практично, довелося починати все з нуля. Близько року ми, армійці, виїжджали, але на гонках із завидною постійністю всі як один сходили, не доїжджаючи до фінішу. А нашому Головному потрібні були результати якомога швидше. Результатів не було, і логічнио було зав'язати зі спортом, що ми і зробили — хтось раніше, хтось пізніше.

Так я закінчив свій шлях в професійному спорті, але ж ще є аматорський! Тим більше, велосипедна індустрія розвивалась — велосипеди легшали, накат ставав більшим, а обладнання зручнішим. Аматорські змагання, звичайно ж, трохи не те, до чого звик я, але як-то кажуть, краще, ніж нічого. Років через п'ять, після перерви, я приїхав до Сум на ветеранські перегони, де відразу ж потрапив в призери. Це було одночасно і дивно, і легко, адже пам'ятаю лише постійні сходи з перегонів. Так само я їздив до Білої Церкви, там проводився ветеранський Чемпіонат України, і де мені пощастило стати чемпіоном в групових перегонах.

Багато аматорських перегонів в Одесі, куди я їжджу частенько, благо це недалеко від Миколаєва і можна при бажанні їздити своїм ходом (ага, всього-то 150 км в одну сторону. – ред.). Зовсім недавно зі мною почала кататися моя дружина (отак! Сімейні викати, то є правильно! – ред.). Вона теж свого часу прийшла до Кравцова на велобазу записуватися, де ми і познайомилися. Але їй не дуже подобався тоді велоспорт, вона швидко його кинула, і наші шляхи розійшлися. Зустрілися ми знову в той важкий для мене період, коли я зав'язав з профспортом, а аматорський ще не почався. На ту першу гонку в Суми ми їздили разом, де дружина була моїм найвірнішим вболівальником. Мене багато питають: навіщо я катаю? Однозначної відповіді у мене немає. Є думка, що ветерани — це ті люди, які не наїздилися в молодості, можливо воно і так. Мені подобається відчувати подих зустрічного вітру, бачити краєм ока пролітають пейзажі (ох, свобода! Вона така п’янка. – ред.). Ровер — це мій спосіб самовираження.

Аватар користувача
nobody
* * *
Повідомлень: 328
З нами з: 22.11.02 14:35

Re: Історія велосипедиста Сергія Фурси. Його велосипедне життя.

Повідомлення nobody » 25.12.17 12:11

Чудова розповідь, але не вистачає фото, старі фото додають правдоподібності та надихають на спогади :)

Аватар користувача
sEreGA105
* *
Повідомлень: 149
З нами з: 15.1.09 21:21
Стать: чол
Звідки: Миколаїв

Re: Історія велосипедиста Сергія Фурси. Його велосипедне життя.

Повідомлення sEreGA105 » 26.12.17 17:47

Старих фото, нажаль, замало. Але трохи є.
1986 рік, Миколаїв, Парк Перемоги:
ЗображенняЗображення
1989 рік, Вінниця, командний пролог:
ЗображенняЗображення
1989 рік, Душанбе, критеріум:
ЗображенняЗображення
1989 год, Алма-Ата, парна гонка:
ЗображенняЗображення
1989 рік, Душанбе, головна площа:
ЗображенняЗображення
1991 рік, Вінниця, пролог:
ЗображенняЗображення
1991 рік, Алушта:
ЗображенняЗображення
1999 рік, Суми:
ЗображенняЗображення
2003 рік, Нова Каховка:
ЗображенняЗображення
2003 рік, Нова Каховка:
ЗображенняЗображення
2012 рік, Балаклава:
ЗображенняЗображення
2012 рік, Балаклава:
ЗображенняЗображення
2014 рік, Чернівці:
ЗображенняЗображення
2014 рік, Чернівці:
ЗображенняЗображення
2017 рік, Миколаїв, з дружиною:)
ЗображенняЗображення


Повернутись до “Вело Теми”

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 13 гостей