Травнева Іспанія

[Serg Scott]

А вот тема Мадрида, пропущена. Хотел увидеть площадь Сибелис, Королевский дворец, Гран Виа.
Классный фотоотчет. Жду продолжения, с Мадридом.

[Радуга]

Ого! Не знала, что столько людей читает, приятно. Мы сейчас как раз в Мадриде, сегодня уезжаем, но тему постараюсь раскрыть.

[Радуга]

Отже, продовжуємо. 5 травня, виписавшись з готелю в Альмун'єкарі, рушаємо по гірській дорозі з численними знаками із загрозливим написом "Curva peligroso"

до Ронди. Через 2-3 години ми на місці. Ронда особлива тим, що знаходиться по обидві сторони від 100-метрової ущелини Ель-Тахо. Найголовнішими місцевими цікавинками є 3 мости через каньон, які з'єднують "береги" міста. Найдавніші свідчення про існування міста на території сучасної Ронди датуються VI століттям. Сказати, що Ронда дуже красива, і з її мостів відкриваються вражаюче мальовничі краєвиди - нічого не сказати.

Всю повноту і глибину навколишньої панорами не передасть жоден фотоапарат і жодна відеокамера. В Ронді ми весь час їли красу очима та гаджетами.





Також тут, як і в інших побачених нами містечках, повно вузеньких середньовічних вуличок, де з кожного оздобленого керамікою під'їзду віє прохолодою попри спеку на вулиці.




Також бачили парк,

храми, в одному з яких випадково натрапили на хрещення дитини.

Окрім вражаючої краси, в Ронді прямо з ущелини відчувалась потужна енергетика. Не змовляючись попередньо, ми якось заклякли на півгодини на одній із терас перед ущелиною, не маючи ані бажання, ані сил піти. В пошуках приводу залишитись ще трошки , перекусили тортільєю,

а я також поласувала вельми смачним десертом

Обійшовши все, що могли, ми зрештою вичерпали приводи залишатися в Ронді, запакувались в машину і почимчикували далі.
Мабуть, найбільшим розчаруванням за всю нашу подорож для нас стала наступна точка маршруту - портове місто Малага. Хоча мені вдалося назнімати гарні панорами Малаги з висоти садів Алькасару,


загалом враження місто справило досить гнітюче. Багато помальваних стін, досить брудно. Як і в Валенсії, посеред міста колись була річка, якої тепер не стало. Однак, на відміну від Валенсії, бетонний канал так і лишився порожнім. Молодь наразі використовує його для вигулювання собак

катання на дошках, різних ігор

та графіті.
.
Втім, в Малазі досить цікавий люд населяв наш хостел. Мені вдалося роззнайомитись із ізраїльтянином Ноамом (Noam Ashkenazy) (зліва) та англійцем Джеймсом (справа),

Останній працював в хостелі на рісепшн. Виявилось, що Джеймс планував попрацювати в хостелі десь із рік, а вийшло вже 3. Попри такий серйозний строк він досі доладу не оволодів іспанською, адже в основному спілкується з мешканцями хостелу.
З Ноамом одразу знайшли спільну мову, адже він, як і я, цікавиться всілякими духовними практиками (зокрема, китайським вченням цигун) і загалом досить вільномислячий і компанійський хлопчина. До першої ночі розмірковували з ним про те, як влада і капіталісти програмують свідомість людей. В Ізраїлі дуже нав'язливо пропагується необхідність воювати, збройним шляхом захищати довгожданну територію держави. Також Ноам розказував про свої численні і тривалі подорожі, зокрема, 9 місяців по Латинській Америці, та всілякі курйози, які з ним ставались. На жаль, є в людей така потреба - спати, особливо коли завтра вже чекає нове місто і нові враження. Тож, коли вже почала засинати, змушена була ретируватись, хоча за можливості, мабуть, проговорили б усю ніч.

[nonimp]

случайно зашел сюда, теперь стал постоянным читателем. Благодарю за интересный рассказ.

[blagomyr]

перечитал все, что пропустил за майские праздники в Краснодарском крае.
клёвый трип! даешь продолжение отчета!

[Радуга]

Що ж друзі, дякую всім за інтерес! Учасники мадрівки благополучно повернулися на Батьківщину, але розповідь наша на численні прохання триває (так, я маньяк - замість того, щоб рокладати речі, викладаю звіт).
До речі, по Мадриду завдання виконала, чекайте на деталі
Шостого травня, не без полегшення, залишаємо Малагу, прямуємо в Херес, так, той самий Херес, де придумали і до сьогодні виробляють одноіменне вино.
Але перш ніж ми дісталися міста, з нами, а точніше навіть, зі мною, сталася така пригода. Ігорю чомусь захотілося зупинитися біля монастиря Сестер Белен.


Зайшовши до основних воріт, ми пороздивлялися на двері храму та дуже обмежений тижневий графік годин (десь, може, по 2 на день в середньому), протягом яких відвідувачам можна зайти на територію монастиря та всередину до храму. Годі й казати, що години відвідування і час нашого візиту не співпали. Було дуже жарко, тож, зробивши кілька фото, ми вже збиралися їхати, аж раптом до нас вийшла монахиня, в білих рясі і фартуху, сандалях і окулярах. На вигляд їй було близько сорока. На жаль, фотографуватися вона відмовилась. Щоб якось розпочати розмову, я відмітила, що монастир дуже гарний. Вона чомусь відповіла, що я теж гарна. Далі, хоч поруч стояла Саша, монахиня стала чемно розпитувати, звертаючись тільки до мене, мовляв, звідки, скільки років, і як так добре знаю мову і т.п. Я відповідно розпитувала про монастир. Вона повідомила, що монастир дуже древній, раніше був чоловічий; монахиням його віддали за умови збереження древньої традиції монастиря. Приміщення загалом розраховані на 40 монахів, однак, через аварійний стан будівлі на практиці вміщається лише 18 монахинь. Також запитали про ікону Богоматері, намальовану на тканині, яку монахиня тримала в руках. Загалом розмовляти з нею було досить не зручно, адже вона відмовилась мирського життя, яке, однак, для нас є основою нашого світогляду та інтересів. Все начебто обговоривши і попрощавшись, ми вже збирались ретируватись, як раптом манахиня повернулась і якимись напівнатяками, знову звертаючись чомусь до мене, хоча поруч стояли Саша та Ігор, почала розказувати, що може не випадково я сьогодні опинилась в цьому монастирі, може то Богоматір посилає мені знак, що час задуматись над своїм життям, отримати новий досвід (тобто вже нікуди далі не їхати і лишатись тут). При цьому в манахині якось насторожуюче тремтіли губи. Я відповіла, що подумаю, і ми остаточно попрощались. Саша потім сказала, що мені пощастило забрести в цей монастир не самій, бо якби була одна - не відомо що б сталося.
Нарешті близько обіду дістаємось Хересу. Ось такі дуже файні та дуже світські сукні бачимо у вітринах (це не дивно, адже Херес також претендує на звання Батьківщини фламенко). До речі, деякі із суконь для фламенко в магазинах коштували до 500 євро, а найдешевші - 100.

На цій хвилі, набираюсь хоробрості та купую й одразу чіпляю у волосся малинову квітку, яка ідеально за кольором пасує до моїх малинових шортів. Одразу інтерес представників протилежної статі збільшується...
Чомусь у нашій компанії тільки я мала бажання купити хересу в Хересі, тож ми розділилися. У місті загалом дуже багато дегустаційних залів, але просто купити вина без екскурсії та дегустації (часу на Херес було від сили 2 години, тож було не до дегустацій) виявилось майже безнадійним завданням, а спроби дуже тривалими. Зрештою, змирившись з поразкою, я пішла гуляти містом. Пофотографувала храми,

фортецю (вгадайте, як називається... правильно, Алькасар)

вулички...



поліцейське відділення

Потрібно відмітити, що вулиці в Хересі й близько не перпендикулярні та не паралельні. Кінцеву заплановану мною ціль прогулянки - фортецю Понсе Леона - я на свій сором так і не знайшла. Втім, на призначене місце зустрічі з Сашою та Ігорем якимось дивом пришкандибала вчасно. Втомлена від спеки і зла від заплутаності вулиць Хереса і голоду. Коли ми перекусили парою тапасів (десь третина стандартної порції страв), життя налагодилось, і навіть магазин хересу знайшовся
Тож, закупившись вином, погрузились в машину і рушили по нові пригоди і враження до Севільї. Доїхали засвітла, поселились в хостел. Саша та Ігор пішли спати, а я купила в магазинчику полуниць і занурилась в написання звітів та закачування фоток. Мене вистачило десь до першої, після чого я дуже міцно заснула.

[Worldly-Wise]

Лена - я просто фигею с такого интересного и подробного рассказа, дополняемого фотками и впечатлениями. Вчера читал взахлеб... даже не нашел слов выразить свое впечатление таким рассказом. сегодня по утру - собрался с мыслями))))
Класное путешествие!!! молодцы!!!

[Радуга]

Продовжуємо маньячити Сьоме травня. Через збіг обставин з'явилася нагода затриматися в одному місті більш ніж на день. Цим містом виявилась Севілья (Саша та Ігор поїхали ще в Кордобу та Толедо, а я зосталась на 2 дні у Севільї). Хотілося б відмітити кілька її особливостей порівняно з іншими містами, де ми були (може це співпадіння, але проявились дуже яскраво):
1. Велика кількість братів і сестер наших молодших, росіян. До Севільї зустріли пару разів українців, кілька поляків, нуль росіян. В Севільї ж на вулиці дуже часто лунає російська мова.
2. В Севільї чоловіки дуже полюбляють свистіти. Роблять це як на вулиці, так і в транспорті, підсвистують музиці, і досить мелодійно.
3. В Севільї побачили максимум вуличних котів - близько десятка


До цього одного-двох бачили тільки у Альмуньєкарі та Гранаді.
Напланувавши, що робити наступні 2 дні, відправилась гуляти центром Севільї. Побачила надзвичайно гарний Кафедральний собор



Фортецю, яка, як і всюди, називалась Alcazar

інші будиночки

Банк Іспанії,



дуже гарний, у якому, втім, мені вчергове відмовили поміняти гроші. Я не писала про це раніше, тож напишу зараз. Так сталося, що я не встигла в Україні поміняти гроші і мала з собою долари (та я і не надто старалась, бо думала що вигідніше в Європі одразу поміняти долари на євро). Однак, виявилось, що міняти в Європі долари надзвичайно не вигідно. За підрахунками Ігоря, якби я поміняла в Києві долари на гривню, а потім гривню на євро, курс вийшов би 1€=1,30$ . А в Іспанії курс був від 1,36 до 1,69, плюс ще іноді вимагали комісію. Виходить, що ця цитадель зла, іспанські банки, наживаються не лише на простому іспанському люді, але і на простому туристі з доларами. Не буду рахувати, скільки я прогадала, але моя вам щира порада - в Європу або беріть готівку в євро, або всі гроші на картці і знімайте в банкоматі (там з попереднього досвіду наче вигідний крос-курс зазвичай). А в Іспанію краще не брати долари ще й тому, що складно знайти, де їх поміняти. В абсолютній більшості відділень повідомляли, що не можуть надати таку послугу (в половині місцевих відділень навіть каси нема - я так розумію, всі операції якось через банкомати проводять, бо готівку в банку депонувати нема куди, хіба що в шухляду менеджерові ). Долари на все місто, як правило, погоджувались міняти у 2-3 відділеннях, які зазвичай знаходились на центральній площі.
У Севільї я здійснила таки завершальну в цій поїздці обмінну операцію, хоча довелось поблукати і пошукати.
За час нашої подорожі, галопом скачучи містами Іспанії ми всі досить втомились. О четвертій мене почало клонити на сон, тож я вирішила спробувати влитися у місцевий спосіб життя і влаштувала собі сієсту. Із задоволенням поспала з 5 до 7 (щось таки в цій сієсті є ), начистила пір'ячко і о 8 відправилась далі роздивлятись центр Севільї.
Ось так виглядає, мабуть, найпопулярніший бар, повний клієнтів, які вже не вміщаються навіть на вуличні сидячі місця, тож більшість стоячи спілкується, випиває

По дорозі купила пафосну квітку у волосся в стилі Кармен, ще й вторгувавши 2 євро знижки Причіпивши, помітила, що перехожі, особливо чоловіки, дуже схвально реагують на таку прикрасу, плюс ще й повсяк час приймали за свою і часто-густо вигукували "guapa", тобто яка гарна

У нічній Севільї побачила
університет в гарній будівлі, що колись була тютюновою фабрикою, на якій, згідно із оповіданнями Проспера Меріме, працювала легендарна Кармен;


площу де Еспанья, де знаходиться музей зброї - дуже красива будівля з баштами у формі півмісяця.


Уздовж внутрішньої частини півмісяця проходить канал, по якому можна проплисти на човні

і через який проведено десь із сім круглих оздоблених керамікою місточків.


У найбільш "гулящому" кваталі Тріана, де іспанці збираються випити трошки та потеревенити, купила собі модні місцеві солодощі - так званий заморожений йогурт в розкрученому закладі (бувать ще такі самі рожеві і салатові)

Зверху його поливають підливою на вибір клієнта десь з 30 варіантів На вигляд і по текстурі - як морозиво.

На смак кисленьке, як йогурт
У Севільї більшість людей о 12 ночі в будній день вже сплять, однак, є місця, де продовжуть випивати, спілкуватися і досить активно гуляти.

Я все ж таки вирішила не затримуватися і повернутися до хостелу і, може, поспілкуватися з кимось там. Але, на жаль, хостел виявився досить нудним - у вітальні ніхто не спілкувався, крім як зі своїми компаньйонами по подорожі та співвітчизниками (і то дуже трошки). Більшість сиділа, мовчки уткнувшись носом в ноутбук чи смартфон, от зануди! Прямо як я Ну що поробиш, пішла спати, тим більше, що завтра рано вставати і їхати на пляж

[giisa]

Дуже цікаво!

А можно пафосну квітку в стилі Кармен великим планом?

[Tob3r]

Может глупый вопрос но все равно Лена а время совпадало с нашим ?? Вот например ты писала в 01ч.09м.

[Радуга]

У них время +1 час Писала, когда могла...
Квітку - зроблю... Ато я ж в той день була одна, то і фоткнути не було кому.

[Радуга]

8 травня раненько прибігаю на автовокзал Севільї, що на площі де Армас, аби сісти на автобус до найближчого до Сивільї пляжу - Маталасканья. Як я вже казала, у подорожі мені найбільш цікаво побачити, як живуть місцеві. А ходити на пляж іспанці люблять (не дарма в них стільки пісень про vamos a la playa - дослівно "ходімо на пляж") тож роблю, як вони Квитки на автобус продали без місця. За п'ять хвилин до відправлення водій почав, перевіряючи квитки, по одному запускати пасажирів, які сформували чергу перед дверима і, зайшовши в салон, позаймали місця на свій смак. Автобус набився іспанцями вщент (бабусями, дідусями в панамах та молоддю, у якої з-під майок виглядали шлейки купальників, із величезними кошиками для пікніку, парасолями та навіть складними стільцями і шезлогами

(а я ще думала, що сік, 3 ківі, 2 банани, 1 апельсин і полуниці на цілий день - це забагато ),
жодного туриста не запримітила (подумки привітала себе з тим, що роблю, як іспанці, а не як турист). Переконалась, що іспанці надзвичайно балакучі. Всю дорогу (а їхати довелось 2 години, замість обіцяної однієї) не вщухали обговорення важливих для них, іспанців, речей. В автобусі з місцевими їхалось як на на базарі у жвавий торговий день, чи як у найпопулярнішому барі у час найвеселішого гуляння.
Пляж виявився піщаним,


з саморобними хвилерізами з чорних каменів.

Уздовж берега скупчились раковини, іноді розбиті та колючі.
Уламок фортеці, збудованої у 1600-х роках, принесло до берега через цунамі у Португалії 1755 року.
За парасольку і шезлонг просили аж 5 євро, тож не дивно, що місцеві попритягали все це з собою. Ну а мені довелось викласти 3 євро за парасолю, щоб цілком не засмажитись.
Загалом на пляжі було досить цікаво, можна було ненав'язливо поспостерігати за іспанцями у їх природному середовищі (фото робила приховано, з великої відстані, тож зображення дрібні, вибачайте - бентежити людей на відпочинку не хотілося). Спеціально уникала частин пляжу, де з'юрмились іноземні туристи похилого віку.
На частині пляжу, де відпочивали іспанці, було багато родин з дітьми,


пар і просто молодіжних та дорослих компашок. У своїх клунках іспанці попритягли не лише купу закусок і наїдків, якими весь час хрумали, але й кальяни, які вони розкурювали прямо на пляжі,


перемежаючи з сигаретами. Жіноцтво загоряло, хто топлес,

хто в таких купальниках, що їх ззаду наче і нема...


Вперше бачила таку дитячу розвагу як зменшена дошка для серфінгу.

У мілких заводях діти спочатку запускають її по воді, а тоді застрибують і їдуть кілька секунд.
Море і пісок середньої чистоти, одним словом, все справжнє, як у житті
Під вечір навколо виходу на пляж зібралась юрба дітей у формі на чолі із, мабуть, кількома католицькими монахинями-виховательками (припускаю, що мабуть з дитбудинку).


Дозволивши дітям помилуватись морем, виховательки їх забрали. Про купання і мови не було.
Загалом, я чудово провела час на пляжі, покупалась, засмагла. О 23:15 у мене був автобус до Мадрида. Їхати номінально 6 годин. Поїзд, для порівняння, їде 2 години, але коштує аж 80-100 євро. Автобус 23. Але все одно... так мені не хотілося тої безсонної ночі в ущент набитому автобусі. Зібрана і з речима на вокзалі вирішую не їхати. Квиток в касі не прийняли назад (було вже близько 23), тож я почала то біля автобусу, то біля каси намагатися його продати - на жаль, всі вже були з квитками. Я остаточно вирішила не їхати, навіть, якщо гроші пропадуть. Однак, зрештою, за пару хвилин до відправлення якийсь іноземець помінявся зі мною квитками (у нього відправлення було о першій ночі, за 2 години, і в автобус о 23:15 його не пускали) . Далі вже щодо цього нового квитка послідувало 20 хвилин знесилюючих спроб порозумітися із чергою з двох людей біля каси, які хотіли їхати в Мадрид. Іспанська близько опівночі щось не згадувалась взагалі, а англійської обоє вперто і войовничо не розуміли. Коли вони нарешті допетрали, що в касі квитків нема, а я ось продаю, більш кмітливіший з двох швидко викупив мій квиток і дуже тішився. Закінчивши таким чином прямо на очах у касира квиткові махінації, я купила новий квиток на 8 ранку і не менш втішена пішла знову поселятися в хостел, з якого 2 години тому виписалась, і спати в ліжку

[cyberalex]

Мова то твоя - файна, соловЇна. Але ж все-таки краще на русском.

[Harrier]

як раптом манахиня повернулась і якимись напівнатяками, знову звертаючись чомусь до мене, хоча поруч стояли Саша та Ігор, почала розказувати, що може не випадково я сьогодні опинилась в цьому монастирі, може то Богоматір посилає мені знак, що час задуматись над своїм життям, отримати новий досвід (тобто вже нікуди далі не їхати і лишатись тут). При цьому в манахині якось насторожуюче тремтіли губи. Я відповіла, що подумаю

Выходит, обманула монашку (не подумала).

А ну как зря? Представляешь, подашься в христианство, снова поедешь в Испанию, а там, проезжая мимо монастыря этих самых сестёр, поймёшь, что вся эта поездка была ради того, чтобы ты ушла туда в монахини именно к ним!


Понравилась двухэтапная операция сдачи билета. Молодец! Только непонятно, второе 23 — это время отправления, а первое — цена билета в евро, так?

[Радуга]

Выходит, обманула монашку (не подумала).

да чего ж... я же не сказала, что подумаю прямо сейчас да и вообще... я, может, до сих пор думаю... и вздрагиваю

Понравилась двухэтапная операция сдачи билета. Молодец!

Сама тащусь

Только непонятно, второе 23 — это время отправления, а первое — цена билета в евро, так?

Первое 23 - цена билета на бус, второе 23:00 - время на часах на момент окончательного решения не ехать и попыток сдать билет (время отправления - 23:15)

[Радуга]

9 травня без особливих пригод (хіба що вийшла дуже рано) погрузилась в автобус (цього разу квиток був з місцями) і в обід дісталась Мадрида.
В Мадриді відчувається, що місто велике - більше широких вулиць, в центрі кілька адміністративних будівель, міністерств і т.п., багато людей в костюмах.
По приїзді поселились в хостел і поласували, мабуть, останньою за цю поїздку паельєю на Пасео дель Прадо.

Далі Саша та Ігор планували піти до музею Прадо, до якого з 6 до 8 по буднях безкоштовний вхід, треба тільки дочекатися в черзі за безкоштовним квитком.
А я запланувала збігати в цей час у магазин. Аж раптом паркову частину бульвару Прадо почали заповнювати люди. Більшість була одягнута в зелені футболки, або у своєму одязі та аксесуарах мала інші зелені елементи. Багато хто був з саморобними плакатами. Підхожу, розпитую. Виявляється, ми знову маємо нагоду поспостерігати за проявами соціальної активності іспанців. Цього разу громадський бунт викликали дії влади щодо урізання фінансованих з бюджету програм, а саме, закриття цілих університетських відділень, де студенти навчались на бюджеті. Я зі своєї сторони дуже підтримую навчання на бюджеті. Якби такої опції не було, не відомо, чи отримала б я хоч один зі свої двох дипломів магістра. Тож обурююсь не менше за іспанців, купую за 5 євро зелену футболку із написом "освіта для всіх" (потішилась, що цілком випадково, але дуже доречно також мала зелені сандалі та сумку ). Завдяки слушній ідеї продавати футболки прямо протягом демонстрації, весь натовп дуже швидко хвилоподібно зеленіє.
Кількість людей вразила. Так само як і позитивність натовпу та готовність позувати для фото. Серед протестуючих іспанців було не складно і не боязко пройти.





На демонстрацію іспанці прийшли сім'ями, навіть з малими дітьми, та компаніями друзів. Більшість мала власноруч зроблені транспоранти, або прикріплені до лоба плакати.





Хтось дудів в дудки, хтось барабанив по барабанах, хтось волав у рупор, хтось чимось дзвенів, всі кричали, співали, плескали в долоні.
Особливо вдалими, як на мене вийшли ці 2 ідейні знімки:
"Хмари скупчились над королівством Іспанія" та

"Народ приведе країну до світла"

При цьому співвідношення кількості поліцейских, які зібралися уздовж течії натовпу, було десь 0,5 відсотків поліцейських до 99,5 відсотків протестуючих. Ще більш цікаво, що поліцейські, попри наявність на мені зеленої футболки протестувальника, дуже ввічливо допомагали мені та підказували дорогу.



Натовп пройшов по пасео дель Прадо, далі звернув на Гранвіа. Забавно, що, тільки-но пасео дель Прадо був вже вільний від мітингувальників, прибиральні машини терміново прибрали все сміття, тож від демонстрації і сліду не лишилося.

Саша та Ігор попали в музей, мітингу вони не бачили. Сказали, що в музеї сподобалось, але ніякими яскравими враженнями не ділились. Посидівши трохи на кухні в хостелі та погулявши по його околицях - ненайпривабливіших вулицях серед побачених нами в Іспанії, вкладаємось спати.

[Радуга]

10 травня, єдиний повний день в Мадриді, пройшов якось бездарно. Мабуть, давалась взнаки втома, накопичена за час подорожі, та величина міста. Зранку вийшли пізно, хоча все одно до ладу не виспались. Поїхали до центру мистецтв Королеви Софії,

розвідати, чи пустять нас ввечері безкоштовно на виставку робіт Сальвадора Далі, яка відкрилась у квітні. Система виявилась такою самою, як і в Прадо, причому сьогодні виставка працювала аж до 11 вечора. Втішені, було, зібрались їхати на огляд пам'яток Мадриду, як раптом нас, дівчат, перемикає і ми вирішуємо податися на шопінг. Ігор не заперечує, тож він забирається машиною з центру, а ми навпаки пірнаємо. В пошуках потрібних магазинів обійшли Головну площу (Plaza Mayor), де як раз ішла підготовка до якогось заходу чи виступу...



площу Пуерта дель Соль,

багато вуличок із маленькими магазинами.

Бачили ось такі місцеві дива (так, ті хлопи висять у повітрі)

Зрештою подалися до 6-поверхового моллу місцевої мережі Corte Ingles (Англійський двір). Витративши купу часу, знову розділились. Зрештою, виявилось, що попри всі спроби жодна з нас так нічого серйозного і значного і не знайшла (хіба що Сашу можна привітати зі значним уловом віял ). Я здалась швидше і відправилась перекусити тапасами у повний іспанців заклад.


Бачила в місті такий симпатичний веселий велосипедик

О 5 ми з Ігорем рушили до аеропорту, щоб залишити одну з наших валіз у камері схову. Без сієсти о 7 вечора я була вже сильно втомлена і тільки залізною волею витягнула себе на виставку Далі. Дочекавшись у черзі (вхід все одно здійснювався за квитками, хоч і безкоштовними), заходжу всередину, де вже Саша не одну годину насолоджується прекрасним. В основному виставлялись картини Далі, трошки скульптур та 2 фільми за його сценаріями. Що сказати про виставку? По-перше, люди, не ходіть на Демієна Херста! Мухи та мертві корови, з яких юшить кров і нутрощі - це все вже було, аж у тридцятих роках 20 століття. Було навіть більше... відрізані людські кисті рук, вирізані очі, чоловіки на велосипедах в костюмах монахині, викинуті з вікон католицькі священники, ялинки та опудала жирафів О_о і інші цікавинки. Більшість відвідувачів розглядування кожної картини закінчувала посмішкою. Тобто зміст намальованого вислизав не тільки від мене. Загалом таке враження, що всі беруть участь у якійсь змові, погоджуються, що мовляв, якщо всі кажуть, що це мистецтво з глибоким змістом, то значить я дурний, якщо його не розумію... Не знаю... мені особисто - так собі. Видно що Далі був дуже талановитий художник, із особливим хистом до деталей і переходами із одних об'єктів в інші. Але зміст намальованого словити дуже складно. Наскільки я зрозуміла із прочитаних матеріалів, він і тішився відсутністю і непевністю змісту... Так би мовити, потік підсвідомості тільки не в літературному творі, а в картинах... Фотографувати було заборонено, але я обрежено сфотографувала одну картину, яка мені сподобалась Інь Ян в 3Д (а чоловічок, який внизу показує на гігантский інь-ян, мабуть промовляє щось накшталт "Хочеш великої і чистої любові? Приходь на сіновал!"

Обговоривши між собою своє обурення і нерозуміння Далі, почимчикували до хостелу, перекусили по дорозі і лягли спати.

[Радуга]

Ну і, зрештою, останні півдня в Мадриді. Ми зранку оперативно зібрались і, як я писала вище, на замовлення постійних читачів, зробили експрес огляд певних об'єктів і вулиць Мадриду (ледь встигли на літак )
Міністрество сільского господарства

А ось ці дівчатка зібрались на дівічник Такі веселі і ряжені вони були вже об 11 ранку (ну і правильно, чого чекати )


Також зацікавила ось ця стіна з кущами і травичкою на Пасео дель Прадо

Отже, спеціально для Serg Scott "розкриваю тему Мадриду" площа Сибеліс

Гран Віа і, зрештою,

Королівський палац



Пробігшись таким чином завдяки Serg Scott (додав наснаги, змотивував ) по цікавинках Мадриду, біжимо в хостел по речі і на такому модерновому носатому поїзді їдемо в аеропорт.

До речі, дістатись аеропорту в Мадриді надзвичайно просто, швидко і дешево. Рейковий транспорт там представлений у вигляді Метро (не менше десятка складно переплетених між собою гілок, і кільцеві є) та міської електрички т. зв. Renfe (гілок не так багато, але щонайменше 5). З Ренфе на метро і навпаки є дуже багато пересадок, тож в принципі виходить дуже зручно. До аеропорту ходить як метро, так і Ренфе. В хостелі нам порадили скористатись Ренфе, аже на ньому виходила 1 пересадка, а із метро вийшло б десь 4 Електричка в аеропорт ходить раз на півгодини, вся дорога обійшлась всього в 2,5 євро.
При посадці на літак зі мною сталась повчальна пригода... Я якось сильно не сподобалась іспанським жінкам на реєстрації, тож вони стягнули серйозний штраф за перевіс вантажу та за те, що примусили мене здати в багаж другу сумку (яка по дорозі туди була ручною поклажею), яка начебто не вміщалась в салон (хоча ідентичні сумки у всіх інших пасажирів вмістились). Ну менше з тим... пишу це просто щоб ви були пильні щодо об'єму та ваги вантажу і не повторювали моїх помилок.
* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *
Поїздка загалом вийшла дуже цікавою, надзвичайно насиченою як на об'єкти культури та архітектури, так і на знайомства і спілкування. Дуже сподобався досвід он-лайн звітів. Дякую всім, хто слідкував (незабаром буде ще невеличкий бонус - пост із відео). Всі фото ось тут (якщо раптом комусь вистачить сили волі переглянути 52 сторінки фотографій )
Можливо вам буде цікаво, що єдиний інструмент, на якому збирався і накопичувався матеріал для звітів - це мій любий невеличкий смартфон Sony Xperia Go

Тобто спочатку телефоном було знято фотографії, потім, де тільки був доступ до вай-фай, я завантажувала фотографії прямо з телефона на іо. Потім, переглядаючи фото, у мобільному додатку Замітки я писала текст (зацініть об'єм ) та вставляла посилання на фото з іо в написаний звіт. Зрештою, знову ж таки з телефона копіювала та розміщувала текст із посиланнями на фото на велокиєві.

[Mary]

Спасибо за очень познавательный отчет и приятный слог! Прочитала на одном дыхании.

Еще очень интересен такой момент. Во сколько обошлась аренда авто, сколько в среднем тратили на питание?

[pogor]

Додам про гроші.
Отож
Оренда авто 152 ойро за 14 днів + 105 ойро за бак пального (здавав машину з пустим баком-такі умови оренди)
Витрати на пальне можна порахувати приблизно (облік не вели) 3300 км по 5,5 л/100 км по 1,34 ойро/літр соляри мінус гроші за первий бак.
На їжу витрачали в середньому 12-15 ойро/день
Брали продукти з України (гречку, вівсянку ....)

[Mary]

Спасибо!