Нічогенька така акліматизація вийшла, з +25` у -3`, з м"якенької revelation в карбонову ригідку (і по корінцям), з лівостороннього руху у правостороннє автомобілеорієнтоване пекло... Але все по порядку.
Дорога до старту: людоньки, що ж це робиться?? Чому всі по зустрічці?? АААААААА
. Ааа, стоп, Анічка. Ти у флісі/віндстопері, значить вдома. Це ти олень. Згадуй!!
0 км: шотакоє, де всі? Підніми мене! Холодно жж!
На годиннику 8:24. Куди ти так валила? Нарізаю круги, дочекалася таки Андрія і о 8:44 стартуємо. Ніг вже не відчуваю, руки починають відмирати. Морозна адаптація...
4 км: караул, як же перемкнути передачі? Де мої пальці на руках?
7 км: ооо, пальчики, любі, ви повернулися. Перемкніть передачки, несила вже маслати на такому каденсі!
17 км: котики о_0 ? Та ладно. Зупиняємося. Так і є! Котики під інеєм
19 км: виглядає страшно, але завдяки морозцю воно тверденьке, і ми встигаємо проскочити, мінімально заляпавшись
Мар`ян запізнився на старт. Але чиї ж це ральфи на дорозі весь час?
32 км: тьолочки у лісі
38 км: туман над грунтом, виглядає таємниче, зупиняємося
45 км: обвідний канал
Та чиї ж це ральфи? Два. На двох ральфах Мар"ян катає. Але він має бути ззаду. А сліди явно свіжі...
51 км: мила стежка між сосен
55 км: Мар"янчику, киця моя, як ти попереду виявився? Далі крутимо утрьох
(Мар"ян примудрився нас обігнати на маленькому тупнячку. Так буває
)
58 км: ціль досягнута! Ну майже... Паркани/заборони нашевсьо!
59 км: і тут облом - всі прям капіталісти. Втім нас, вихованих на Десні, Чернігові, Макарові-1 і Вароші, таким не злякаєш. Тому...
Загалом водойма ніачом. Краще їхати на мис. Та що ви розумієте про слизькі тапки??
64 км: перекус, трохи підсушуємо одяг, шокуємо місцевих
Поповнення запасів вітаміну D
64-65 км: проїхали вздовж річки (як розвідав Алєксандр, за що йому благодарочка). Нині дуже ок, влітку будуть страждання. Але їх не уникнути: основна просіка заросла.
66 км: Його Арматурна Волохатість Ровжанський Монстр
Даруй нам файну погоду і цікаві маршрути
Восхваляємо тебе!
71 км: шипи затягнуті під крутіння, а не під вистібання
71-88 км: ооо, ровжанські піски монамур
. Фінішувати з цього відрізка соло вже стає "доброю" традицією
Дочекалася Мар"яна, Андрія все немає. Змерзли по саме неможу, тому вирушаємо далі удвох.
94 км: піски, дякувати небесам. Маслаю і гріюся. Але що це? Знову сама?
Втім сонце сідає, я промерзла до кісток, зупинятися несила. Гріюся, співаю пісень, кручу.
Кілька разів зупиняюся чекати хлопців. Холодно. Нікого...
106 км: з"їзд на асфальт. Ставлю ліхтар. Правостороннє пекло! Викрадіть мене хтось!
106-111 км: тричі зупиняюся прийти до тями, знаходжу спільну мову з фурою, втім легковику заважаю... Не впала - і добре. Серце б"ється під 200. Клята траса!
112 км: намагаюся зібратися з думками і заспокоїтися: дорогою додому ще доведеться виїздити на дорогу. Стою довгенько - телефон, банан.. Мерзне навіть голова. Аж тут Мар"ян добирає!
Фінішуємо удвох. Хароша покатушка, і покритіє інтєресноє (особливо на ригідці)
Краще зноситися, аніж заіржавіти.