12.11.2016 (R) Поліський трафунок (12.11-13.11)

[Ul@senko]

Як покатушку назвете, так вона і пройде (народна мудрість) .

Трафунок (лемківськ.) - випадок, пригода .

Полісся ще жодного разу не було лайтовим матрасом з розряду "купатися у Пущу".
Це мінлива, примхлива, непроста місцина, але щороку навесні і восени вона сниться ночами, лізе у думки і зваблює двоколісних відкладати всі справи, прокидатися вночі (або і геть не лягати) і пустими вулицями та проспектами поспішати на електричку .
Полісся зустріне тебе вітряним ранком, нагріє або покропить дощем вдень, змусить шукати дорогу у здавалося б обжитій місцині, здивує масштабами покинутих територій, зачарує неповторними краєвидами і... з задоволенням - на десерт - шпонькне бродом за 2.5 км до фінішу, коли за бортом темно і морозно ... Аби ти, повернувшись додому, знову мріяв проїхатися кряжем, звивистою стежкою вздовж ріки, привітати стареньку, яка доживає віку у майже пустому селі і зробити світлини місць, про які нагадують лиш старі карти і, можливо, зупинка, де більше не спиниться жоден автобус


Загалом поїздка виправдала всі покладені на неї сподівання і порадувала різноманіттям.
Тепле сонце, що радувало і гріло нас у суботу

змінилося сніговими заметами


Глухі села



контрастували з покриттям мережі на кряжі, що дозволило миттєво викладати фотки (див.вище)
Нехай провінційна, але все ж цивілізація



[spoilerу 2012 це виглядало так][/spoiler]
пліч-о-пліч з руїною




Єдине, що лишалося незмінним - весела компанія.
Дякую двом Сашкам, двом Олексіям, Сергію, а також Юрі з Наталею за чудові вихідні.
Розвідка вдалася на славу, матеріалів для весняного Полісся вистачає з запасом .
Діліться фотками, аби зробити збірний альбом і звіт .

[bertal]

Прокинувся, сиджу на ліжку і не зрозумію, мені це все наснилося або було насправді?
А ні, таки було, і так, спробую ще.
Впорядкую думки, спробую поділитися враженнями.

[Joy_Division]

з погодою вам реально пощастило) "песець" пробіг буквально 30км південніше https://www.ventusky.com/?p=50.79;28.70;8&l=snow

[Odyssey]

Велике місто змінює людей.
Довго знаходячись в ньому вони становляться байдужими та відстороненими один від одного,
занурюючись по більшості у віртуальне спілкування.

Тому ми їдемо мандрувати не тільки щоб подивитись на природу та хоча б трішки вивчити свій рідний край,
а й щоб відчути ту щирість і доброзичливість, з якою зустрічають подорожніх у далеких селах,
а також самими стати трішки більш уважними та альтруїстичними.

Поїздкою Овручским кряжем мріяв давно (чомусь за 10+ років свого веложиття так і не був там),
а тут ще й відселенка в Поліссі, то треба їхати

Компанія зібралась чудова та весела, за розмовами та жартами непомітно пролетів час в нічно-ранковій електричці.
Орг ввічливо попросила через переговорний устрій машиніста піддати жару, бо мерзнем і він таки піддав

Електричка прибула на ст. Йосипівка (недалеко від Коростеня) і ми поїхали шукати пригод на свої дупи

Спочатку було холодно і сиро, но потім через якійсь 10 км розкатались, а тут ще виглянуло сонечко й стало тепло,
що дозволило зняти один шар одягу (бо мокрим від поту якось не хотілося бути і на піт-стопах потім мерзнеш).

Через деякий час у Lyolik’а вкрай спустило передне колесо і ми весело та швидко поміняли камеру.

Потім було с. Обиходи, перша крупна відселенка, в якої зустріли згорблену стареньку.
Но ії очі видавали, що вона не така вже і старенька, за яку себе видає: щось було в тих очах одночасно від молодої жінки,
але важке життя ії скоріш за все насамперед зістарило.

Незвично було від якийсь абсолютної тиші в лісах та полях да і в селах, яку порушав тільки шум дерев на вітру
та Аніна задня втулка Трейлмех

Ну а далі хронологію подій доволі детально буде викладено у відео, перший день якого з’явиться вже сьогодні увечері

p.s.2: люблю міжсезонні (особливо зимні) покатушки, тому що на них приїжджають лише самі упороті в гарному сенсі цього слова.

[spoilerа ты часом не снялся с покатушки ?][/spoiler]

[Alex_HYXT]

Дякую Ані та компанії за чудово проведені вихідні.
Сонце та сніг, покинуті будинки та охайні жилі хати, затишок майже дикої природи та трохи цивілізації - що ще треба для гарно проведених вихідних? Нічого більше.
Вперше проїхався на велосипеді по снігу. І якщо в Овручі це було забавкою, то в Києві довелося поімпровізувати між сніговою цілиною провулків та розкатами дорогами.

[Ul@senko]

І якщо в Овручі це було забавкою, то в Києві довелося поімпровізувати між сніговою цілиною провулків та розкатами дорогами.

мені пощастило: на дорогу виїздити було без варіантів, там каша сніжна по коліно, тому котилася пустими тротуарами.
Трохи притоптаний сніжок, світло ліхтарів і завірюха - романтіка .
Поодинокі пішоходи, посмхаючись, пропускали недоумка на літньому транспорті, а я дякувала за те, що мені поступалися стежкою.
Єдине, що було нежданчиком: вже на Щербаківського (коло новобудови), де завжди дме неслабий вітер, довелося йти пішки після того, як на велосипеді мене тупо викинуло в кущі .

[Alex_HYXT]

мені пощастило: на дорогу виїздити було без варіантів, там каша сніжна по коліно, тому котилася пустими тротуарами.
Трохи притоптаний сніжок, світло ліхтарів і завірюха - романтіка .
Поодинокі пішоходи, посмхаючись, пропускали недоумка на літньому транспорті, а я дякувала за те, що мені поступалися стежкою.
Єдине, що було нежданчиком: вже на Щербаківського (коло новобудови), де завжди дме неслабий вітер, довелося йти пішки після того, як на велосипеді мене тупо викинуло в кущі .

А у мене навпаки. Або не топтаний сніг на тротуарах приватного сектору, або вузька слабо прикатана колія там само, або розкатана асфальт на дорозі.
Вітер окрема справа. Пару раз відчував, як велосипед боком зносить від поривів вітру

Але завдяки цьому зрозумів, що по снігу можна майже спокійно їздити.

[Odyssey]

Відео першого дня:

phpBB [media]

Нажаль, на ex.ua не вдається завантажити файл,
тому для скачування заливаю на інший файлообмінник.

[longwell]

Відео СУПЕР! Після такої реклами наступного разу точно спробую поїхати!

[Odyssey]

На другий день, як і передбачували прогнози, пішов сніг.
Весь ранок народ виглядав за вікно, намагаючись поглядами заміряти його глибину (або розтопити )
Було прийнято розумне рішення: замість повних 100 км до Коростеня спробувати проїхати тільки Овручским кряжем,
тобто хом'ячим 50 км маршрутом.

Як це було дивиться у відео:

phpBB [media]

[Ul@senko]

Сергію, ролики надзвичайні .
Після них ще більше кортить повернутися у Полісся .
П.С. а Нухт міткий .

[Lyolik]

Насыщенные и контрастные выходные выдались,если в субботу было не то чтоб совсем тепло, но получалось погреться на солнышке(даже обедать сели на улице, а не внутри забегаловки),
то в воскресенье было не то чтоб совсем холодно,
но встречный ветер на обратном пути с кряжа заставлял интенсивнее крутить педали, чтоб побыстрее доехать до кафешки с горячим обедом, и хоть внутри большого зала было не особенно
тепло, выходить на пронизывающий холодный ветер ох как не хотелось.
Спасибо всем за теплую, веселую компанию, и отдельное большушее спасибо Ане за организацию "хомячьей" группы.

Мои фото - https://drive.google.com/drive/folders/ ... 3FpYmJPcW8

Odissey, крутецкие видео!

[Odyssey]

Дякую, Аня !
До речі ця робота вийшла колективна: твоя зйомка в закинутому 5-ті поверховому будинку з моєї точки зору майже ідеальна,
камеру тримаешь чотко, руки не тремтять

Дякую також усім учасникам: з вами було весело

Хочеться ще яскравих подорожей та нових відкриттів.

p.s.: мене трохи приємне здивувало: коли вже залишалося 200 м до отелю (ось-ось вже гаряча їжа та тепла постіль),
сутеніло, більше 100 км доволі важких грунтів подолано, усі втомлені; я помічаю, що заплічник розтебнувся і немає кофти (випала на ходу).
Розворот на 180 градусів і назад (мені ця річ дорога як пам'ять, мати подарувала).
Хлопці теж розвертаються, Саша (bertal) відразу поїхав вперед по зустрічной обочіні виствітляючи фарою кущі,
я трохи позаду, згадуючи, коли в останне розтібав рюкзака, хлопці (Lyolik (Олексіій) та ALEX_HYXT (Олексій)) сзаді.
Вобщем повернулись назад близько 7 км, річ лежала на єдиної сухої ділянці серед калюж.

П.С. а Нухт міткий .

прикінь, він з першого дублю попав

[Alex_HYXT]

П.С. а Нухт міткий .

То я з переляку )))))

Сергію, ролики надзвичайні .

+1

[AlexGer]

Полісся... Це слово декілька років назад завдяки Ані набуло для мене нових відтінків
Раніше я уявляв собі лише суцільні ліси та поодинокі села, все одноманітне та нудне.
Але виявляється, що це майже інший світ: села, поля, ліси, люди, дороги, все інше... Та прикро, що для людей, котрі там живуть світ також інший і далеко не кращий за наш.
Природа там майже недоторкана людьми, вона потроху забирає у людей своє, що колись відняли у неї.
Зона примусового відселення додає цим землям загадковості, на десятки кілометрів та безліч населених пунктів можна не зустріти жодної людини.
Усвідомлення цього факту приводить тебе зовсім до інших думок, ніж у повсякденному житті, а відсутність евакуації, доріг, а іноді і магазинів на твоєму шляху загартовує характер.
Лишається тільки сподіватися на власні сили та допомогу твоїх товаришів, які за таку довгу та непросту поїздку стають для тебе не тільки джерелом енергії, натхнення, веселощів, а й інколи, навіть, друзями.
Адже тільки в складних умовах люди і пізнаються, залишаються найстійкіші. Вони не бояться жодних прогнозів погоди, жодних труднощів, а найголовніше - у скрутному становищі вони не ниють, а навпаки - жартують та сміються
Так було і цього разу - з 17 зареєстрованих тиждень тому в електричці нас залишилось восьмеро.
У веселій компанії просто забуваєш що таке сон, а три години на старт пролітають за мить.

Старт майже по темному нас балує несподіваним сінглом через ліс до села Йосипівка

Після села зненацька побачили світанок, а прогноз був хмарний на весь день

Польові дороги на світанку, термометр показував -3, приблизно така температура і трималася впродовж дня

Населені села біля транспортних артерій ще не прокинулися, а ми вже їх стрімку минаємо

Але скоро вже цивілізація лишається позаду і ми поринаємо у природу

Починаються перші руїни та перепони - перший та єдиний прокол

Колись ця хата, напевно, була в "елітному" районі села

але село занепало і адміністративні будівлі також починають ховатися за природою

а деяким будівлям допомагають ховатися...

Біля сел також доживають залишки промисловості

та інфраструктури

через малонаселеність грейдерні дороги подекуди залишаються в хорошому стані

В Народичах, після того, як навідали відселену п'ятиповерхівку, група розділилася на дві, щоб розвідати різні треки.
На нашому, з Анею шляху в основному були польові дороги та села від яких залишилися тільки зупинки на трасі та ґрунтівки центральних вулиць. Але було й багато цікавинок

Виявляється Нивки - це не район Києва, а село в Житомирській області

Завершенням світового дня були кварцитові кар'єри біля Овруча. Білоруський

та Український

Далі була докатка лісовими дорогами у світлі фар та неочікувана переправа через річку у темряві.

[AlexGer]

Прокинувшись наступного дня ми побачили, що Овруч вже замело снігом.
Розвідка у вікні показала, що сніг продовжує падати, а низька температура та сильний вітер додають цій ситуації особливого відтінку
Ну що ж, не за тим сюди приїхали, щоб сидіти в теплі. Четверо з нас зібралися та стартували по маршруту, а рішення щодо його тривалості будемо приймати по ситуації.

Звикаємо потроху до нового покриття, але швидкість все-одно в півтори-два рази нижче. Овруч - місто маленьке, та не нове, тому дивимось пару цікавинок та рушаємо далі

Дорога до кряжу через село ще не розкатана. Та й не дивно, на вулиці -6 та велика вологість, в таку погоду мало хто хоче вилазити з під ковдри.

Коли заїхали на дамбу через річку Норинь нам відкрився чудовий пейзаж Овруцького кряжу, котрий на фоні місцевого рівняку виглядає неначе Карпати.


Нагорі ми були перші в цей день, тому їхали по сніжній цілині

Насолождуючись білими ярами

та контрастом осінньо-зимової природи



апхіли в таку погоду даються непросто

На схилі кряжу знайшли закинуте село Сочини




Витративши багато часу на їзду по снігу та огляд закинутого села вирішили, що вже не встигаємо своїм ходом на електричку в Коростень та прийняли рішення повертатися з кряжу в Овруч на дизель.
Зворотній шлях по полям та дорозі був непростий. Через сильний зустрічний вітер та високу вологість повітря хотілося крутити активніше та швидше, але розкатані та відталі дороги були слизькі та не давали прискоритись, а в думках була лише тепла їжа у кафе.

В кафе було доволі холодно, але гарячий чай та бульйон зробили свою справу. Відігрівшись та залишивши по собі тільки гроші та мокрий слід, ми поїхали на вокзал, щоб доїхати додому трьома електричками...

Ця поїздка Поліссям, як і інші не схожа одна на одну, кожен раз вона інша, неповторна, зі своїми особливостями та пригодами.
Ніколи не думав, що в середині листопада буду катати на велосипеді по засніженому лісу майже за 200 км від дому...
Дуже дякую Ані за організацію та всім за компанію, з такими людьми хочеться катати в будь-яку погоду і будь-де
В основному знімав на відео, тому ФОТО не багато. Відео вийшло багато, є з чого зліпити добрячу кіношку, але наразі не маю такої можливості, тож чекайте папізже)

[Ul@senko]

Ранкова суботня електричка на Коростень.
Зазвичай нею переміщуються у просторі групи дачників, грибників і рибалок, але іноді цю однотипну публіку доповнюють особистості у лосинах і з сяючими очима

Втім зі сходом сонця вони стають схожими на звичайних туристів, які подорожують Поліссям

Світанок морозного ранку яскравий

Небо вже по-зимовому холодне, тому на спеку особливо не розраховуємо

Прокол на в`їзді в Обиходи

Але наші хлопці досвідчені, тож мерзнути довго не довелося.

с. ОБИХОДИ

Засноване у 1617 р.

Внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року село входить до зони безумовного (обов'язкового) відселення, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р. №106

Село було евакуйоване на нове місце на Вінниччину та назване Нові Обиходи, де на чистому місці було побудовано 300 будинків за одним проектом


Втім частина жителів повернулися на батьківщину, і за останнім переписом населення становить 230 осіб


Протягом подорожі селом дозиметр мовчав, отже принаймні на дорогах і біля будівель, що ми відвідали, безпечно


Загалом село було чимале: великий колгосп на околиці, багато вулиць, розвинена інфраструктура


Була…
Вдалося трохи поспілкуватися з місцевою бабусею

Загалом скарг вона висловила дві: маленька пенсія і катастрофічний занепад її села і загалом Полісся.
Втім, як вже згадав Сергій вище, очі старої забути важко: склалося враження, що загримували 25-річну дівчину. Живий питливий погляд синіх очей..
До речі, на здоров`я старенька не жалілася. От вам і радіація .

с. ЖУРАВЛИНКА
Якщо 1.5 роки тому ми знаходили тут хоча б залишки руїн, наразі не лишилося нічого. Лише старий асфальт і спогади


с. ЛЮБАРКА
Засноване у 1694 р.
На 1972 рік с.Любарка є центром сільської Ради. Їй підпорядковуються села Батьківщина, Ганнівка, Гута Ксаверівська, Журавлинка, Лозниця, Роги, Розсохівське, Рудня-Каменка, Северівка. На території Любарки міститься центральна садиба колгоспу ім.Богдана Хмельницького, за яким закріплено 2864 га земельних угідь, у т.ч. 1859 га орної землі, 2117 га лісу

Господарство м’ясо-молочного напрямку, вирощує також льон, картоплю. Колгосп має пилораму, два млини, льонопункт, ремонтні майстерні для сільськогосподарських машин, рибний ставок з водним дзеркалом 17 га, птахоферму. На території сільської Ради розташована міжколгоспна Розсохівська ГЕС. У селі є восьмирічна школа, 12 учителів якої навчають 115 учнів

Є клуб на 250 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом 14 тис. примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, АТС, побут комбінат, два магазини. Населення становить 506 чоловік.
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р. №106 село Любарка було внесене до переліку населених пунктів, що підлягають обов'язковому відселенню внаслідок радіоактивного забруднення після аварії на Чорнобильській АЕС.
На 2008 рік населення села Любарка становить 14 осіб, в 2010-х роках у селі Любарка проживає усього декілька родин.
Наразі будується нова церква, поряд з руїнами школи.
Власне під час фотографування школи я і мала нагоду познайомитися з місцевими жіночками, які, на жаль, виявилися не такими люб`язними, як переважна більшість поліщуків (виявляється я мала питати дозволу, перш ніж щось фільмувати у тій місцині ).

с. СЕВЕРІВКА
У 2012 і в 2015 мені ще вдалося проїхатися єдиною вулицею села (на 1981 р. населення становило 80 осіб, знято з обліку 27 грудня 1996 р.).
І якщо від Журавлинки лишилася хоча б дорога, то Северівка нині не може похвалитися навіть цим: сучасники зробили на в`їзді в село сміттєзвалище

Вражає. Соромно і боляче таке бачити..

ПАМ’ЯТНИК ЛЬОТЧИКУ ПОЛЯКОВУ
На жаль не знайшли: ліс перекопано протипожежними просіками, заїхати в нього неможливо. Спробуємо наступного разу.

с. ГАННІВКА
Їхати через с. Розсохівське по грейдеру не хотілося, цікаво було зрізати лісом. Трохи довелося поблукати, втім дорогу таки знайшли

Spoiler

Show

ні, то не розпач . Просто грибочок фотографували

Ганнівка особисто мене вразила найбільше: відразу і не зрозуміти, чи живуть тут люди


Піщані дороги подекуди перерито у протипожежних цілях. Будинків багато, розміщені хаотично (очевидно з часом грунтові дороги просто заросли).
І от вже коли я майже впевнена була, що назву села треба писати у дужках (зазвичай так роблять з закинутими поселеннями), з-за будинку вибігло з десяток овець, одна з яких була повністю лиса. Отже, у глухісінькому віддаленому селі на березі Ужа досі живуть люди!
І точно: виїхавши на головну вулицю помічаємо кілька жилих будинків.
У 2001 р. населення становило 39 осіб. Розміщено один з опорних пунктів заповідника «Древлянський»

Наступного разу обов`язково присвячу цьому місцю більше часу.
Дорога до Народичів спочатку радує

а потім бавиться з нами: дві спроби зрізати асфальт не увінчалися успіхом, тож на 2 км доводиться зійти на трасу

Але це лише до першого заїзду у ліс

З іншого боку шосе снігу в лісі більше, і це єдине місце на маршруті, де було незначне перевищення радіаційного фону (в межах 5-10%).
У світлі полуденного сонця

заїздимо у Народичі

Вперше я потрапила сюди у 2012, і знайомство з селищем почалося саме з цієї 5-поверхівки.
Після того, скільки бувала у Народичах, жодного разу не заходила в неї, тому цього разу вирішила повернутися

Втім ніяких слідів проживання людей у будинку (пляшки, взуття, листи тощо) вже не виявили


Хіба розпис на стінах одного з помешкань


Парк ім. Корбута
Парк – то мабуть перебільшення, то скоріше сквер з дитячим майданчиком, часовнею і пам`ятниками, присвяченими Чорнобильській аварії




Читаючи назви, пригадую руїни, адже майже всі ці села ми вже відвідали.
На головній площі замість Леніна вже років зо два стоїть фонтан

Поряд – доглянута стела з інформацією про район

Загалом Народичі, не дивлячись на провінційність і наявність у селищі закинутих будівель (корпус лікарні, житла), справляє приємне враження: в магазинах можна придбати нормальні продукти (в наявності були навіть банани і дитяча молочка), по вулицям бігають доглянуті діти різного віку, на околиці – пристойний стадіон, в центрі – райлікарня, навіть є власні РАЦС, райвідділ казначейства і нова пошта. І все у селищі, яке все по тій же Постанові повністю виселяли! Наразі тут проживає біля 3000 осіб.
Протягом подорожі Народичами (і загалом до фінішу) дозиметр мовчав.
До речі, один з астероїдів головного поясу названо в честь селища.
Тут наша група розділилася на дві: «хом`яки» Сашко, Сергій і два Олексія рушили коротшим маршрутом (ще ~35-40 км), а лосиний дует поїхав 70 поліських прекрасних кілометрів. Обидві треки були повністю мальованими, втім вони виявилися повністю проїзними і вартими уваги.
Враження четвірки хлопців з відрізку Народичі - Овруч буде цікаво почитати , а ми з Сашком..
Виїхали з Народичів через стадіон на північній околиці дивовижною стежкою (буде на відео) і покрутили на Старий Дорогинь

Час піджимає, розумію, що останні по маршруту цікавинки (кар`єри) навряд чи встигаємо побачити (всьому виною 2 епізоди блукань у лісі)

Лісова стежка не скрізь збігається з нанесеною на карту, часом дорога робить петлі, аби об`їхати заболочення

втім виводить прямо до вказівника


с. НИВКИ
Асфальтованою дорогою серед лісу дістаємося села, на в`їзді в яке знаходиться однойменний КПП

Було б цікаво поспілкуватися з охоронцями і, якщо пустять, проїхатися селом (там ще має бути кілька жителів), але стражів на посту не виявилося, а заїздити без дозволу ми не наважилися. Ну що ж, наступного разу.

с. МАР`ЯНІВКА
Колишнє село Народицького району Житомирської області України, що підпорядковувалось Норинцівській сільській раді. Населення в 1981 році – 100 осіб. Зняте з обліку 21 червня 1991 року Житомирською обласною радою. Наразі на місці села лише дорога-вулиця, старі фруктові дерева і зупинка, на якій вже ніколи не зупиниться автобус


с. САВЧЕНКИ
Спроба заїхати в село з поля не увінчалася успіхом: все наглухо заросло


На виїзді з Гусарівки

Spoiler

Show

зустрічаємо дядька на джипі.
- Доброго дня.
- Доброго.
- А ви куди їдете?
- На Гладковичі, там має бути дорога вздовж каналів.
- Та наче є, але там дорога більше для тракторів.
- Добре, нам вистачить.
- Як же ви, бідненькі?..
- А кому зараз легко?
Я б не відмовилася від таких доріг і без трактору . Ні, звичайно, аби там дійсно було те, що дядько наойкав, ми б не проїхали маршрут вчасно, а так.. Дорога для тракторів

У Гладковичах точка неповернення: якщо сутенітиме, на кар`єри нема сенсу їхати.
Але не в цьому випадку! Ми з переляку так вжарили, що світлого часу доби ще лишилося хвилин 40, і всього 20 км до фінішу. Отже кар`єрам бути .
Чудовим грейдером через ліс дістаємося першого – Білоруського


а через Першотравневе – до другого, Українського

І тут на мене чекала пригода: спускаючись до межі кар’єру, аби помилуватися ним без дерев, я ледве там і не лишилась: якась добра людина натягнула колючого дрота в три ряди наприкінці спуску на півдорозі до оглядового майданчика. Між кущів. Яким дивом я побачила його у сутінках – досі не розумію, але сантиметрів за 5 до вищезгаданої халепи таки встигаю зупинитися .
Стежками вздовж озер виїздимо назад у село і гайда до готелю. Програму максимум виконано!
Три рази ХА-ХА! Це ж Полісся, і воно із задоволенням шпонькне тебе на десерт .
Трек проходив через базу відпочинку, на якій нам не дозволили поставити велосипеди у котеджі, який ми мали орендувати повністю (хоча напливу або хоча б просто клієнтів ми там не помітили). Виїздимо з території пішохідною стежкою, яку за поворотом раптово перетинає струмок

Глибина – по втулки точно (глибше не ризикнули пірнати, бо морозно ж), отже на велосипед не вийде опиратися. Довжина місточка – метрів зо три слизьких колод. Але такі пригоди не вперше, тому трохи покумекавши, переправляємося, і за 20 хв. вже зустрічаємо другу групу у готелі, які приїхали за півгодинки до нас.
А вечір прикрасили посиденьки з чаєм з калини

яку назбирали хлопці

[kroat]

Супер!!!! Якби ж було хоч трохи тепліше( А чого ти не їздиш в літній сезон, дуже погіршується проїзд по піску, чи ще якісь причини?

[Ul@senko]

Піском мене надто не налякаєш, а от мошки/кліщі/комарі там люті (це ж Полісся)

[kroat]

Spoiler

Show

мошки як на вугільних розломах тільки цілий день?

[Ul@senko]

Там вони просто літали. А тут вигризають тіло і душу.
Насправді я маю досвід літніх покатух по відселенкам, але то було на шосе, і часто в дощ, втім комах навіть це не зупиняє.
Тому початок квітня і листопад рулять.

[Odyssey]

Аня, нарешті, дякую за твій звіт і почуття, ти мене надихнула написати ще пару слів

Самотність. На километри між селами немає нікого.
Намагаешься вкручувати, аби не відстати від стаї, бо їхати самому стрьомно.
Це не Пуща, і не київщина де з під кожного куста або лісник, або збиратель грибів та ягод.

Но на цей раз фізуха не підкачала, форма за літо набралась нормальна,
тому їхав доволі бадьоро в стаї лосів, поки Олексій (Льолік) неназдогнав, нагадуючі - ми ж хомяки

Але хомяками ми стали після Народичів, де група непомітно розділилася:
просто Аня з Александром поїхали в іншу сторону, а ми в іншу: шукати гарячего борща з чісником і салом.
В процесі пошуків їжи зустрілися знов в сквері з памятниками,
присвяченими Чорнобильскої трагедії, але потім їх слід прохолов...
З цього місця у нас був інший маршрут, вдосконало розроблений Аней.

Тим часом пошуки комплексного обіду не увінчалися успіхом: кафешки 3-4 проїхали і жодна з них не схотіла годувати по різним причинам,
тому ми просто зайшли в магазин і продавщиця ще молода, але з дуже байдужим обличчям скип'ятила нам чайник та підігрила заморожені бутери з беконом або куркою, яки лежали тут же в морозильній камері, але чомусь ентузіазм щось продати в неї геть був відсутній (фото її немає, але я вважаю, що ці моменти найбільш потребують уваги: людськи почуття, або їх відсутність..., но дуже жрати хотілось ).

Поїли, тепер можна ї поспати,поїхали докаткою (так я спочатку думав, коли побачив практично їдеальні грунти),
але коли почалась то переправа, то слалом поміж луж, то грейдер з ямками й пральною дошкою, зрозумів, що наш шановний "орк" не помилялась,
коли казала, що буде цікаво

Переправу подолали без проблем по дошкам (яких спочатку не побачили).



Але собака, яка їшла через брід по щіколотку, як би посміхаючись з нас натякала: хлопци, можна було проїхати



Далі потрапили ще в одну закинуту хатинку, в якої від сімейних залишених вже никому не потрібних фотографій сжималося серце. Колись здесь жили люди зі своїми радощами і печалями.



В хаті навіть залишився сервант:




"Приходьте, люди, на вечір у клюб, там будуть танці. (с)"
Але чомусь субота, а танців нема
Зате навпроти клюбу хлопці разигрували кубок УЕФА на фтубольному полі,
та побачивши інопланетян у касках та на роверах, (які нажаль їм навіть у снах не сняться),
зупинилися і благоговійно прошепотів якись з них: "о, дивись там ще один !"



Потім по дорозі намагався покормити лошадку, але вона була якась здичавіла.



Сутеніло і ми поспішали на місце ночлегу на постоялий двір під Овручем. На вїзді в Овруч хтось дуже набожний біля хреста з рушником обклеїв стіну паркану.





Вже пройшло маже 10 днів, але досі відчуваю ту самотність та тишу в закинутих будинках та селищах.
Однозначно поїздка потребує півторення навесні
Там ще стільки незвіданого хоча ї сумного.

[Ul@senko]

А другий день.. Дива не сталося. Засипало снігом, приморозило.
Юра з Наталею першим дизелем повертаються до Коростеня, двоє учасників лишаються до обіду в готелі, а четвірка відчайдухів вирішують відкрити сезон сніжного катання


Загалом сніг дошкуляв лише у плані забивання шипів, найнеприємнішими моментами особисто для мене були лід і калюжі під снігом.
Околицю Овруча

прикрашають два храми: Свято-Василівський собор

та Спасо-Преображенський собор

До кряжу їдемо переважно тротуарами і узбіччям: асфальт машини вкатали до стану льоду, страшнувато

Дамба біля кряжу

Сподівання на те, що у лісі снігу буде менше, не справдилися: пухнастого вистачало

На відрізках, де дорога до цього була суха і не розбита вантажівками, їхалося приємно


Їдемо, милуємося сніжним лісом, слухаємо тишу

Аж тут з-за повороту визирає "підпалений" ліс

Дивовижний симбіоз жовтих берез і зелених ялин

Та і загалом, не дивлячись на пізню осінь, кряж не став чорно-білим

барв вистачало


Закинуте с. Сочини далося непросто

але таки підкорилося



Оскільки на під"їзда до села дорога почала псуватися, вирішуємо звертати до цивілізації і повертатися на обідній дизель до Овруча



Вода у флязі підмерзає, але ще щось можна попити

Заледенілі дороги змінює чудовий грейдер


Борючись з вітром, повертаємося до Овруча. До дизеля майже 3 години, отже є час на обід.
У центрі здибали дивовижне кафе з минулого "Космос". Категорично байкфрендлі заклад

Spoiler

Show

за таке нас навіть не сварили, правда і ми не були свинями: лишили грошей за бруд

готують простенько, але недорого і смачно. Ще і булок дали, аби ми з голоду не вмерли у дизелі (певно ми геть захарчовано виглядали ).

На вокзалі треш і угар: натовп такий, що у приміщення потрапити складно, черги в каси по 10+ осіб і не рухаються. А без квитка на платформу зась!
Правдами-неправдами пробиваємося на посадку, і вже малюємо в уяві, як їхатимемо на сходах або між вагонами ..
Але ж ні, дизель той якимось гумовим виявився: влізли всі, ще і місце лишилося. Люди досить доброзичливі, тож Коростеня дісталися без пригод.
А от тут вже було веселіше: вокзал замело снігом, людей багато, ледве доплентали до приміщення вокзалу.
Комфортна електричка повна, добре, що квитки з місцями (а то стоячи б їхали), але дістається столиці за 2 години замість звичайних 3.
Після Бородянки за вікном іноді трапляються працюючі ліхтарі, і ми розуміємо: в Овручі снігу майже не було. Він весь тут!
А в Києві - ну ви самі знаєте. Поодинокі пішоходи сахалися від мене, як від прокаженої

Spoiler

Show

сніг же! Який вілісапєд??
Хіба їм поясниш, що я з дому їхала ще восени?

Дуже дякую двом Сашкам, Сергію, двом Олексіям і Юрі з Наталею: всім, хто не злякався складнощів, холоду, ранкової електрички, і розділив зі мною цю чудову мандрівку-трафунок.
Окрема дяка AlexGer, єдиному, хто склав мені компанію у лосиному маршруті .