Ранкова суботня електричка на Коростень.
Зазвичай нею переміщуються у просторі групи дачників, грибників і рибалок, але іноді цю однотипну публіку доповнюють особистості у лосинах і з сяючими очима
Втім зі сходом сонця вони стають схожими на звичайних туристів, які подорожують Поліссям
Світанок морозного ранку яскравий
Небо вже по-зимовому холодне, тому на спеку особливо не розраховуємо
Прокол на в`їзді в Обиходи
Але наші хлопці досвідчені, тож мерзнути довго не довелося.
с. ОБИХОДИ
Засноване у 1617 р.
Внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 року село входить до зони безумовного (обов'язкового) відселення, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р.
№106
Село було евакуйоване на нове місце на Вінниччину та назване Нові Обиходи, де на чистому місці було побудовано 300 будинків за одним проектом
Втім частина жителів повернулися на батьківщину, і за останнім переписом населення становить 230 осіб
Протягом подорожі селом дозиметр мовчав, отже принаймні на дорогах і біля будівель, що ми відвідали, безпечно
Загалом село було чимале: великий колгосп на околиці, багато вулиць, розвинена інфраструктура
Була…
Вдалося трохи поспілкуватися з місцевою бабусею
Загалом скарг вона висловила дві: маленька пенсія і катастрофічний занепад її села і загалом Полісся.
Втім, як вже згадав Сергій вище, очі старої забути важко: склалося враження, що загримували 25-річну дівчину. Живий питливий погляд синіх очей..
До речі, на здоров`я старенька не жалілася. От вам і радіація
.
с. ЖУРАВЛИНКА
Якщо 1.5 роки тому ми знаходили тут хоча б
залишки руїн, наразі не лишилося нічого. Лише старий асфальт і спогади
с. ЛЮБАРКА
Засноване у 1694 р.
На 1972 рік с.Любарка є центром сільської Ради. Їй підпорядковуються села Батьківщина, Ганнівка, Гута Ксаверівська, Журавлинка, Лозниця, Роги, Розсохівське, Рудня-Каменка, Северівка. На території Любарки міститься центральна садиба колгоспу ім.Богдана Хмельницького, за яким закріплено 2864 га земельних угідь, у т.ч. 1859 га орної землі, 2117 га лісу
Господарство м’ясо-молочного напрямку, вирощує також льон, картоплю. Колгосп має пилораму, два млини, льонопункт, ремонтні майстерні для сільськогосподарських машин, рибний ставок з водним дзеркалом 17 га, птахоферму. На території сільської Ради розташована міжколгоспна Розсохівська ГЕС. У селі є восьмирічна школа, 12 учителів якої навчають 115 учнів
Є клуб на 250 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом 14 тис. примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, поштове відділення, АТС, побут комбінат, два магазини. Населення становить 506 чоловік.
У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 р.
№106 село Любарка було внесене до переліку населених пунктів, що підлягають обов'язковому відселенню внаслідок радіоактивного забруднення після аварії на Чорнобильській АЕС.
На 2008 рік населення села Любарка становить 14 осіб, в 2010-х роках у селі Любарка проживає усього декілька родин.
Наразі будується нова церква, поряд з руїнами школи.
Власне під час фотографування школи я і мала нагоду познайомитися з місцевими жіночками, які, на жаль, виявилися не такими люб`язними, як переважна більшість поліщуків (виявляється я мала питати дозволу, перш ніж щось фільмувати у тій місцині
).
с. СЕВЕРІВКА
У
2012 і в
2015 мені ще вдалося проїхатися єдиною вулицею села (на 1981 р. населення становило 80 осіб, знято з обліку 27 грудня 1996 р.).
І якщо від Журавлинки лишилася хоча б дорога, то Северівка нині не може похвалитися навіть цим: сучасники зробили на в`їзді в село сміттєзвалище
Вражає. Соромно і боляче таке бачити..
ПАМ’ЯТНИК ЛЬОТЧИКУ ПОЛЯКОВУ
На жаль не знайшли: ліс перекопано протипожежними просіками, заїхати в нього неможливо. Спробуємо наступного разу.
с. ГАННІВКА
Їхати через с. Розсохівське по грейдеру не хотілося, цікаво було зрізати лісом. Трохи довелося поблукати, втім дорогу таки знайшли
ні, то не розпач
. Просто грибочок фотографували
Ганнівка особисто мене вразила найбільше: відразу і не зрозуміти, чи живуть тут люди
Піщані дороги подекуди перерито у протипожежних цілях. Будинків багато, розміщені хаотично (очевидно з часом грунтові дороги просто заросли).
І от вже коли я майже впевнена була, що назву села треба писати у дужках (
зазвичай так роблять з закинутими поселеннями), з-за будинку вибігло з десяток овець, одна з яких була повністю лиса. Отже, у глухісінькому віддаленому селі на березі Ужа досі живуть люди!
І точно: виїхавши на головну вулицю помічаємо кілька жилих будинків.
У 2001 р. населення становило 39 осіб. Розміщено один з опорних пунктів заповідника «Древлянський»
Наступного разу обов`язково присвячу цьому місцю більше часу.
Дорога до Народичів спочатку радує
а потім бавиться з нами: дві спроби зрізати асфальт не увінчалися успіхом, тож на 2 км доводиться зійти на трасу
Але це лише до першого заїзду у ліс
З іншого боку шосе снігу в лісі більше, і це єдине місце на маршруті, де було незначне перевищення радіаційного фону (в межах 5-10%).
У світлі полуденного сонця
заїздимо у Народичі
Вперше я потрапила сюди у
2012, і знайомство з селищем почалося саме з цієї
5-поверхівки.
Після того, скільки бувала у Народичах, жодного разу не заходила в неї, тому цього разу вирішила повернутися
Втім ніяких слідів проживання людей у будинку (пляшки, взуття, листи тощо) вже не виявили
Хіба розпис на стінах одного з помешкань
Парк ім. Корбута
Парк – то мабуть перебільшення, то скоріше сквер з дитячим майданчиком, часовнею і пам`ятниками, присвяченими Чорнобильській аварії
Читаючи назви, пригадую руїни, адже майже всі ці села ми вже відвідали.
На головній площі замість
Леніна вже років зо два стоїть фонтан
Поряд – доглянута стела з інформацією про район
Загалом Народичі, не дивлячись на провінційність і наявність у селищі закинутих будівель (корпус лікарні, житла), справляє приємне враження: в магазинах можна придбати нормальні продукти (в наявності були навіть банани і дитяча молочка), по вулицям бігають доглянуті діти різного віку, на околиці – пристойний стадіон, в центрі – райлікарня, навіть є власні РАЦС, райвідділ казначейства і нова пошта. І все у селищі, яке все по тій же Постанові повністю виселяли! Наразі тут проживає біля 3000 осіб.
Протягом подорожі Народичами (і загалом до фінішу) дозиметр мовчав.
До речі, один з
астероїдів головного поясу названо в честь селища.
Тут наша група розділилася на дві: «хом`яки» Сашко, Сергій і два Олексія рушили коротшим маршрутом (ще ~35-40 км), а лосиний дует поїхав 70 поліських прекрасних кілометрів. Обидві треки були повністю мальованими, втім вони виявилися повністю проїзними і вартими уваги.
Враження четвірки хлопців з відрізку Народичі - Овруч буде цікаво почитати
, а ми з Сашком..
Виїхали з Народичів через стадіон на північній околиці дивовижною стежкою (буде на відео) і покрутили на Старий Дорогинь
Час піджимає, розумію, що останні по маршруту цікавинки (кар`єри) навряд чи встигаємо побачити (всьому виною 2 епізоди блукань у лісі)
Лісова стежка не скрізь збігається з нанесеною на карту, часом дорога робить петлі, аби об`їхати заболочення
втім виводить прямо до вказівника
с. НИВКИ
Асфальтованою дорогою серед лісу дістаємося села, на в`їзді в яке знаходиться однойменний КПП
Було б цікаво поспілкуватися з охоронцями і, якщо пустять, проїхатися селом (там ще має бути кілька жителів), але стражів на посту не виявилося, а заїздити без дозволу ми не наважилися. Ну що ж, наступного разу.
с. МАР`ЯНІВКА
Колишнє село Народицького району Житомирської області України, що підпорядковувалось Норинцівській сільській раді. Населення в 1981 році – 100 осіб. Зняте з обліку 21 червня 1991 року Житомирською обласною радою. Наразі на місці села лише дорога-вулиця, старі фруктові дерева і зупинка, на якій вже ніколи не зупиниться автобус
с. САВЧЕНКИ
Спроба заїхати в село з поля не увінчалася успіхом: все наглухо заросло
На виїзді з Гусарівки
зустрічаємо дядька на джипі.
- Доброго дня.
- Доброго.
- А ви куди їдете?
- На Гладковичі, там має бути дорога вздовж каналів.
- Та наче є, але там дорога більше для тракторів.
- Добре, нам вистачить.
- Як же ви, бідненькі?..
- А кому зараз легко?
Я б не відмовилася від таких доріг і без трактору
. Ні, звичайно, аби там дійсно було те, що дядько наойкав, ми б не проїхали маршрут вчасно, а так.. Дорога для тракторів
У Гладковичах точка неповернення: якщо сутенітиме, на кар`єри нема сенсу їхати.
Але не в цьому випадку! Ми з переляку так вжарили, що світлого часу доби ще лишилося хвилин 40, і всього 20 км до фінішу. Отже кар`єрам бути
.
Чудовим грейдером через ліс дістаємося першого – Білоруського
а через Першотравневе – до другого, Українського
І тут на мене чекала пригода: спускаючись до межі кар’єру, аби помилуватися ним без дерев, я ледве там і не лишилась: якась добра людина натягнула колючого дрота в три ряди наприкінці спуску на півдорозі до оглядового майданчика. Між кущів. Яким дивом я побачила його у сутінках – досі не розумію, але сантиметрів за 5 до вищезгаданої халепи таки встигаю зупинитися
.
Стежками вздовж озер виїздимо назад у село і гайда до готелю. Програму максимум виконано!
Три рази ХА-ХА! Це ж Полісся, і воно із задоволенням шпонькне тебе на десерт
.
Трек проходив через базу відпочинку, на якій нам не дозволили поставити велосипеди у котеджі, який ми мали орендувати повністю (хоча напливу або хоча б просто клієнтів ми там не помітили). Виїздимо з території пішохідною стежкою, яку за поворотом раптово перетинає струмок
Глибина – по втулки точно (глибше не ризикнули пірнати, бо морозно ж), отже на велосипед не вийде опиратися. Довжина місточка – метрів зо три слизьких колод. Але такі пригоди не вперше, тому трохи покумекавши, переправляємося, і за 20 хв. вже зустрічаємо другу групу у готелі, які приїхали за півгодинки до нас.
А вечір прикрасили посиденьки з чаєм з калини
яку назбирали хлопці
Краще зноситися, аніж заіржавіти.