Через сюрпризи треків на усіх наших маршрутах ніколи не знаєш, коли фінішуєш. Цього ж разу ми не знали, коли стартуємо. І чи стартуємо взагалі.
Хоча, все стається накраще. Адже та вісь з підшипником могли накритись десь в глухому лісі і тоді поїздка була б точно зіпсованою.
Тому дякую усім, хто, незважаючи на півторагодинне очікування виїзду, зберіг бажання і сили на традиційні блукання полями по кукурудзі, пшениці і картоплі, лісами по кропиві та акації, садами з яблуками і аличою. Чого тільки не було за цей день: і диких кабанів чухали, і від скажених собак відбивались, і зайця ганяли. Пісків виявилось менше, ніж очікувалось, асфальту - більше, ніж хотілось, а бруківка пролетілась взагалі чудово. З усіх 15 водойм на маршруті придатні до водних процедур лише кілька, частина перетворились в брудні калюжі, а деякі, взагалі, обнесені величезними заборами. Шкода, що за браком часу вже не залишилось бажаючих на вечірнє купання в Святошинських озерах, але на Генеральських під час обіду змогли освіжитись усі. Хоча, той же ліміт часу зовсім не завадив декому продовжити вже цивільну трапезу в "Українському селі".
Стартовою поломкою не обмежились і протягом дня довелось клеїти розірвану покришку та замінювати порваний тросик перекидки, а вже перед самим фінішем - ще й бортуватись в темряві в пошуках шипа акації. Як для такого різноманітного за покриттям маршруту і такої великої групи нам ще дуже пощастило обійтись лише одним проколом.
На славу потрудились наші фотографи, особливо біля кіностудії, виконуючи забаганки по групен-фото з десятків ракурсів
. Ну і окрема подяка замикаючим за чітку роботу в хвості групи. Особливо Роману, від якого так і не змогли сховатись спочатку двоє дівчат на етнофермі, а потім ще десяток відщепенців за Гурівщиною. Усі дезертири були знайдені і повернуті на шлях істинний.
Фінішували з невеликим
запізненням. Сподіваюсь, отримані враження, пережиті емоції (і яблука) все компенсували.